Митці Ірпеня: Василь Голобородько — поет, який ніколи не боявся бути собою

7 квітня день народження відзначив відомий український письменник, член Національної спілки письменників України, АУП, автор багатьох поетичних збірок, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, премій ім. В. Симоненка та М. Трублаїні Василь Голобородько.

Через бойові дії на Сході України в 2014 письменник залишив Луганськ і став вимушеним переселенцем. Від середини липня тимчасово проживає в Будинку творчості письменників в Ірпені.

Василь Іванович народився в 1945 р. в селі Адріанополі на Луганщині. Вчився на українському відділенні філологічного факультету Київського університету, в Донецькому педагогічноиу інституті, звідки на початку 1967 р. був відрахований за наказом ректора з формулюванням: «за дії, несумісні зі званням радянського студента». Ці дії полягали в тому, що поширював у Донецькому університеті серед студентів роботу Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація», про що секретар Донецького обкому КПУ доповів у ЦК КПУ в «інформації». Влітку 1967 р. була спроба продовжити здобувати вищу освіту в Літературному інституті в Москві, але, попри те, що успішно пройшов творчий конкурс, Голобородька не допустили до вступних іспитів.

У 1968–1970 перебував на військовій службі в будівельних загонах на Далекому Сході. Після того працював на шахті та в радгоспі в рідному селі. 2001 р. здобув вищу освіту в Луганському державному педагогічному університеті ім. Т. Шевченка.

Проживав у Адріанополі, а близько 2004 р. перебрався до Луганська, де мав квартиру. Через бойові дії на Сході України в 2014 став вимушеним переселенцем. Від середини липня тимчасово проживає в Будинку творчості письменників в Ірпені.

Вірші розпочав друкувати 1963 р., коли в республіканській пресі з’явилося кілька добірок віршів. Перша поетична книжка «Летюче віконце», яка готувалася до друку в одному з київських видавництв, була знищена вже набраною для друку через незгоду автора співробітничати з органами державної безпеки (КГБ) колишнього СРСР.

Від 1969 і аж до 1986 р. твори Голобородька не друкували в Україні.

У 1970 у США (Балтимор) у видавництві «Смолоскип» була надрукована збірка віршів «Летюче віконце». Таке явище було нонсенсом у тогочасній радянській дійсності: раз друкують за кордоном – значить ворог… 1983 р. в Югославії була видана антологія світової поезії, яка мала назву «Від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька». Збірка знайомила читачів Європи з предтечами поезії XX століття – По, Геббелем Уїтменом, Фетом, Бодлером, Норвідом, Малларме, Верлениом, Хопкінсом, Лотреамоном, Рембо, Лафаргом, також із творами поетів ХХ-го століття «від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька».

В Україні перша збірка поезій «Зелен день» надрукована в київському видавництві 1988 року. За неї автора відзначено літературною премією ім. Василя Симоненка НСПУ, якою відзначаються автори за успішну першу збірку поезій.

Того ж 1988 р. Голобородька прийняли до Спілки письменників України. У жовтні 1991 брав участь в міжнародному фестивалі авторів, який відбувся в Торонто (Канада).

У 1990 вийшла друком збірка «Ікар на метеликових крилах», у 1992 – збірка «Калина об Різдві». За ці дві збірки 1994 року поета було відзначено Національною премією України імені Тараса Шевченка.

У 1999 вийшла друком наступна поетична книжка під назвою «Слова у вишиваних сорочках».

В останні роки Василь Голобородько опублікував також кілька розвідок на теми українського фольклору, зокрема «Міфопоетична трансформація українського обряду сватання в українських народних казках» (2002) та інші. 2010 видавництвом «Грані-Т» видана збірка дитячих поезій «Віршів повна рукавичка».

Окремі твори поета перекладено на польську, французьку, німецьку, англійську, румунську, хорватську, сербську, португальську, іспанську, естонську, латвійську, литовську, шведську, російську мови. Переклади репрезентують творчість поета у зарубіжних антологіях та часописах. Окремими виданнями вірші у перекладах іноземними мовами з’являлися: португальською у Бразилії 1991, англійською в Канаді 1991, польською в Польщі 1995.

Вже перші журнальні публікації (1963–1965) молодого поета з Луганщини привернули до себе увагу незвичайним баченням буденних речей, що поставали як дивний, чарівний світ.

У поезії «раннього» Голобородька ніби оживає світ прадавніх анімістичних уявлень про природу — світ далекого «наївного» предка або довірливої дитини, заселений дивними істотами, наповнений чарівними звуками, кольорами, пригодами; світ української народної, язичницької ще, демонології, – казки, загадки, колядки, – але цей світ постає не в літературних ремінісценціях і не як «тіні забутих предків», а як органічна реакція поетичної душі на цілком сучасну навколишню дійсність, як дивовижний спосіб її переживання. Всі «неживі» предмети у Голобородька оживають і поводяться як добрі й милі істоти, як цікаві й пустотливі діти. І цими гомінливими, вражливими, всюдисущими і думаючими речами-істотами густо виповнений поетичний світ письменника.

Пізніші поетичні збірки Голобородька засвідчили його певну еволюцію. Він зберіг колишню світлість і безпосередність переживання, глибину вразливості та легкість уяви, але поєднав їх із змужнілістю, ширшим баченням світу й наполегливішою громадянськістю. Як і раніше, в його поезії панує відчуття доброти людського призначення, хоч життя і додало гіркоти чи, може, добросердої сумовитості та великодушної іронії, які рятують від песимізму.

Світ поезій Василя Голобородька змушує нас звернутися до себе, до своєї історії, вимагає бути уважними до того, що відбувається навколо, що чекає нас завтра.

Публікація підготовлена редакцією газети «Ірпінський вісник» за матеріалами «Вікіпедії».