Півстоліття Ірпіньводоканалу: історія успіху, випробувань і відродження

У червні цього року одному з найважливіших стратегічних підприємств громади, Ірпіньводоканалу, виповнюється 50 років. За півстоліття підприємство пережило чимало різних подій, але одним із найбільш насичених періодів, сповнених яскравих звершень і болючих втрат, стало для КП останнє десятиліття. Сьогодні наша розповідь про те, з якими результатами зустрічає Ірпіньводоканал свій ювілей і які перспективи відкриває перед колективом ювілейний рік.

Історія підприємства веде свій лік із червня 1975 року. Тоді в Ірпені було створено «Ірпінське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства». Згодом воно трансформувалося у комунальне підприємство «Ірпіньводоканал», яке на той час обслуговувало близько 50 тисяч населення в Ірпені, Бучі, Ворзелі, Гостомелі та Коцюбинському.

Потужний розвиток і модернізація підприємства почалися у 2015 році. Всього за кілька років були прокладені десятки кілометрів нових водоводів та мереж водовідведення. Більш ніж утричі зросла кількість свердловин. Вперше почали будувати станції очищення та знезалізнення води і ввели в дію 7 таких станцій. Запустили в експлуатацію 6 нових резервуарів чистої води і 9 нових каналізаційно-насосних станцій, створили власну сучасну лабораторію контролю якості води та зібрали великий автопарк спецтехніки.

До повномасштабного вторгнення росії в Україну ірпінський водоканал залишався монополістом у наданні послуг в Ірпінській, Бучанській та Гостомельській громадах і стабільно входив до числа найкращих комунальних підприємств Київщини.  

Але лютий 2022-го змінив хід історії. Під час бойових дій на території Ірпеня росіяни зруйнували 70% адміністративних та господарських будівель і знищили 90% автотранспорту водоканалу. У 2024-му підприємство втратило монополію: частина споживачів з Ворзеля та Бучі відійшли до КП «Бучасервіс». Фінансова ситуація ускладнилася.

«Однією з найбільших проблем став багатомільйонний борг Ірпіньводоканалу перед Київводоканалом за послуги водовідведення. При цьому Ірпінь безкоштовно перекачував на Київ стоки з Бучі, сплачуючи за «своє і чуже» 6-7 мільйонів гривень у місяць», – розповідає  призначений нещодавно новий директор КП «Ірпіньводоканал» Валерій Іваненко. Саме на нього керівництво міста поклало вирішення цих непростих питань. 

За словами Іваненка, КП «Бучасервіс» вже давно було готове платити за стоки з Ворзеля та Бучі, але Ірпеню ніяк не вдавалося налагодити нормальну комунікацію з сусідами. Зараз же крига скресла: фахівці КП «Ірпіньводоканал» і КП «Бучасервіс» активно спілкуються між собою. 

«Якщо за три роки не було жодної зустрічі, то тепер лише за місяць їх відбулося п’ять. І у нас вже є дорожня карта, за якою йти. Ми домовилися зробити акти розмежування мереж, щоб можна було від точки А до точки Б порахувати транзит. На усі ці пункти розмежування стоків ми встановимо лічильники з дистанційним зніманням інформації і будемо виставляти рахунки згідно з показниками лічильників. Так усім буде зрозуміло, хто за що платить. На воду у нас вже стоять лічильники на усіх свердловинах і на станціях другого підйому. Ми знаємо, скільки використовуємо води. А по стоках було «від ліхтаря». Зараз маємо налагодити роботу правильно, так як має бути: кожен платить по факту», – зазначає начальник Ірпіньводоканалу. 

Але найперше Ірпіньводоканал має передати КП «Бучасервіс» абонентську базу Ворзеля та Бучі. Валерій Іваненко каже, хоча питання й непросте, та над ним вже працюють юристи підприємства. Важливо, щоб при цій передачі абоненти фінансово не постраждали. За кілька тижнів планують розібратися і з цією ситуацією.

Вирішується також питання заборгованості перед Київводоканалом. За місяць сплатили 8 мільйонів 550 тисяч гривень боргу. Частину – допомогли з місцевого бюджету, частина – гроші підприємства. 

Крім погашення боргів, активізувалася робота і на інших напрямках. Зараз ведуться роботи у Михайлівці-Рубежівці – вирішується питання забору стоків на головну міську КНС. Мешканці села вже давно чекають централізованого водовідведення, але Ірпіньводоканалу самотужки з цією задачею швидко не впоратися – потрібна допомога.

«Водоканал намагався робити це своїми силами. На це пішов майже рік. Зараз уздовж дороги через поля потрібне горизонтальне буріння. У нас немає такої техніки. Своїми силами це можна робити до 5 років. А ми хочемо зробити це зараз. Для цього простіше найняти двох-трьох підрядників, у яких є необхідна техніка. І ми це зробимо в цьому році», – розповідає Валерій Іваненко.

Багато нарікань на адресу Ірпіньводоканалу надходить від мешканців громади щодо якості питної води. Директор запевняє, що проблема – не у воді, а у внутрішньобудинкових мережах.

«Вся вода, що добувається в Ірпені, прекрасної якості. Ми виїжджали за деякими адресами, де скаржилися на погану воду. Перевірили: до будинку йде вода відмінної якості. А з кранів тече погана. Ці будинки не належать Ірпіньводоканалу. А тому про заміну мережі у будинку мають думати самі мешканці разом з обслуговуючою компанією чи ЖЕКом», – пояснює співрозмовник.

Не залишилися поза увагою нового керівника і специфічні запахи від станції зливу каналізаційних стоків на в’їзді в Ірпінь. Валерій Іваненко переконаний, що мешканці мікрорайону не повинні все це нюхати. Він хоче зробити станцію централізованою та сучасною і вже домовився з керівництвом міста про її перенесення подалі від житлових будинків, ближче до водоканалу.

А ще в амбітних планах Іваненка – збудувати в Ірпені очисні споруди європейського зразка, щоб громада в цьому питанні стала незалежною від Києва. 

«Я бачив такі споруди у багатьох країнах закордоном. Вони усі побудовані на передових технологіях. Після таких станцій стоки перетворюються у чисту, як сльоза, воду. На декотрих навіть ставлять акваріуми і вирощують рибок, раків. Я вже зараз працюю над тим, щоб проєкт оплатила нам одна з європейських країн. Я – за те, щоб гроші залишалися в громаді. Зі своєю станцією ми будемо економити 60-70 мільйонів у рік, які зараз сплачуємо Києву. А ще станції нового зразка не потребують багато персоналу. Якщо, наприклад, на очисних спорудах у Бортничах працює 500 людей, то цю зможуть обслуговувати від двох до сорока працівників», – ділиться керівник.

Нині на підприємстві «Ірпіньводоканал» працює 260 людей. Окрім глобальних планів, Валерій Іваненко переймається й умовами праці колективу. Говорить, що це для нього – одна з головних задач.

«Я ставлю завдання завершити усі будівельні роботи у приміщеннях, які згоріли. Бо у нас є кабінети, де на шести квадратах сидить сім людей. Їм тісно. Раніше у гаражах добудували другий поверх, то зараз штурмую, щоб завершити оздоблювальні роботи і вмеблювати приміщення. Хочу прискорити цей процес, щоб люди не переодягалися на вулиці, або у вагончиках», – говорить директор.

Безперечно, для реалізації задуманого має бути командна підтримка. Схоже, що саме з цим у нового керівника проблем немає. З міськими управлінцями і партнерами діалог налагоджено. А щодо колективу Валерій Михайлович відповідає коротко: «Я одразу сказав усім, що не беру участі в політичних інтригах. У мене є завдання, щоб підприємство ефективно працювало і розвивалося. Іншого варіанту немає».

                                                                             Надія Дроган, Людмила Лозова