40 років потому Ірпінь пам’ятає: Володимир Правик — український Герой відео)

Повз це погруддя щодня проходять сотні людей. Мало хто зупиняється. Ще менше — знає, хто це. Табличка каже: Володимир Правик, Герой Радянського Союзу. Але хто він і чому лишився тут попри декомунізацію?

«Вітаю мої дорогі, хороші Надюша, Наташенька! З великим привітом до вас ваш курортник і ледар. А все тому що ухиляюся від виховання нашої крихітки Наташки… Поселили нас у клініці під нагляд, як ви знаєте. Тут усі, хто був там. Тож мені весело, бо ж мій караул увесь при мені… Надюша, ти читаєш мій лист і плачеш. Не треба, витри слізки, усе обійшлося добре, ми ще проживемо до ста років»

Цього листа написав 23-річний лейтенант внутрішньої служби Володимир Правик. З лікарні, куди він потрапив зі смертельною дозою опромінення. Він не вірить, або не хоче вірити, що більше ніколи не вийде звідти. Що ніколи не побачить дружину Наталію. Що донька Надя, яка народилася лише кілька тижнів тому, ростиме без нього.

Сам Володимир народився і виріс у Чорнобилі. У 21 рік він уже командував пожежним караулом при АЕС. Жив із дружиною у Прип’яті, у новому 16-поверховому будинку. Але щасливе сімейне життя тривало недовго. Все змінило 26 квітня 1986 року.

Вибух на четвертому енергоблоці стався вночі. Через дві хвилини після тривоги караул Правика вже був на місці. Вони першими кинулися долати наслідки катастрофи, ще до того, як про неї дізнався світ. Правик не лише керував своїми людьми, а і сам гасив пожежу. Двічі командир особисто піднімався на дах реактора. Своїх хлопців туди не пускав.

Він пропрацював біля зруйнованого реактора понад годину. Поки не почав втрачати свідомість. Отримав опромінення у півтори тисячі рентген, принаймні так лікарі казали матері. Його шолом і досі лежить у підвалі прип’ятської лікарні, де радіаційний фонзашкалює і понині. 

11 травня Володимир Правик помер. Поховали його в Москві, попри волю рідних. «Вони герої, і вже вам не належать» — так сказали радянські чиновники його матері.

Після розпаду СРСР перепоховати прах не вийшло: могили залили бетоном, воли мали надто сильний радіаційний фон. Так і лежить він далеко від дому, разом із п’ятьма побратимами-пожежниками.

А в Ірпені його молоде погруддя дивиться на щасливі родини, на дітей у парку, на звичайне мирне життя. Те саме, яке він рятував — і так і не встиг прожити сам.

До 40-річчя Чорнобильської катастрофи поруч із погруддям встановили інформаційний стенд. Тепер кожен, хто пройде повз, може зупинитися й прочитати. Про Правика. Про Чорнобиль. Про людей, які першими пішли назустріч невидимій смерті.

Олександр Пащинський, перший заступник Ірпінського міського голови:

«Володимир Правик — не просто «Герой Радянського Союзу». Він — наш герой. Українець із Чорнобиля, який одним із перших прибув наліквідацію наслідків пожежі на атомній станції. Він віддав своє життя, для порятунку людства. І миніколи не дозволимо росії привласнити собі подвиг українця».