Людмила Угриновська: «Скільки всього є навколо, що ми перестали цінувати»

Розмова на карантині з Людмилою Угриновською — адміністраторкою IT-компанії, яка наразі живе й працює в Кракові.

Обоє – щасливчики, бо я спілкуюся з Людмилою в останній день її персонального карантину. Вона – у передчутті майже абсолютної свободи. Я – в передчутті сенсації. Власне, як і завжди. 35 років у передчутті того, що чомусь не стається. Але ближче до справи…

Як ти потрапила в цю халепу (чи я вже не знаю, як називати це всемогутнє добро)?

Ну, як… 14 березня Польща ввела собі правило, за яким люди (тихенько сміюсь, бо мою співрозмовницю звуть Людою), які приїхали з-за кордону, мають відбути двотижневий карантин. І я потрапила в самий пік. У мене була дуже коротка відпустка. Я ще чемно вагалася: летіти чи не летіти до Іспанії? Бо вже наростала тривога. Але 10 березня все-таки вилетіла собі на чотири дні. А 12—13 якраз були переломними числами, коли почався карантин у всіх країнах Європи. Тож доки я була там, моя Польща ввела ці правила.

І?..

Я прилетіла назад у ніч із 14-го на 15-е. В аеропорту у всіх пасажирів узяли адреси, виміряли температуру і відпустили додому. Але з того часу мене щодня контролювала поліція. 

Як саме?

Дуже серйозно. Хоча ситуація в Польщі тоді була спокійною. Але вони мені дзвонили щодня. Цікавились, як себе почуваю, що мені треба. Приїжджали до мого будинку. І моїм спецзавданням було визирнути у вікно і показати, що я вдома. 

Помахати ручкою, що ти жива?

Так, саме так. І це тривало днів десь дванадцять.

Але зараз ти здорова, все прекрасно з тобою?

Звичайно. Шансів заразитися в Іспанії було обмаль. Бо я була там, де на той час узагалі не було виявлено інфікованих. Найбільше постраждали Мадрид і Барселона, а я була на самому півдні. Це пізніше туди вже теж дійшла ця зараза. А от пасажирів, які летіли з Іспанії через Краків в Україну, багатьох на рейс уже не пустили.

Через Краків… то чим ти займаєшся в Кракові не лише на карантині?

Працюю в IT-корпорації, яка створює рекламу для Google Ads. Наразі працюю з дому. Усі працівники нашої компанії перейшли в home office режим. Перший тиждень мого карантину я ще гуляла. А з другого мені дали доступ до серверу. Тож працюю тепер, як і працювала.

Розкажи, як ти харчувалася весь цей час? Тобі постачали все необхідне?

Чесно кажучи, дещо я купила собі вже в Іспанії. Бо розуміла, що мене чекає. А тут уже, коли прилетіла, докупила їжу в автоматі, який поблизу мого будинку. Плюс тут можна замовляти їжу онлайн у супермаркетах. Але в мене в цьому потреби не було, тому що продуктів вдома було вдосталь. Лише один раз замовила собі піцу. Це всі мої капризи за цей час.

Як ти не зійшла з розуму за ці два тижні? Поділись, будь ласка.

Дуже просто. Спочатку я відпочивала від своєї активної відпустки. Бо всі чотири дні там я постійно ходила, збирала емоції, насолоджувалася теплою погодою. Накопичувала враження і раділа життю. 12—14 годин на добу на ногах. І коли повернулася, то зрозуміла, що мій організм потребує просто полежати в ліжку. Тож карантин дав мені цю можливість. Ідеально. Перші 5—6 днів я реально кайфувала від того, що сиджу вдома і не ходжу на роботу. Друге, що мені допомогло – я ще в лютому купила онлайн-тренінг, який починався якраз 16 березня. Бо раніше все ніяк руки не доходили. А потім ще один придбала на радощах.

Що за тренінги?

Один – зі збалансованого харчування, другий – з психології.

Слухай, а ти на карантині дружиш більше з телевізором чи з комп’ютером?

З комп’ютером. Новини я стараюсь не дивитися. Щоби не впасти в депресію. Читаю статистику. Дивлюся фільми, бо вони справді відволікають.

То яка статистика зараз у Польщі?

2347 заражених по всій Польщі й 200 інфікованих у Кракові.

Який настрій відчуваєш у повітрі, коли виходиш на балкон?

Та настрою там особливо не відчуєш. Спілкуюся з колегами по роботі онлайн. І мені здається, що люди почали остерігатися одне одного. Я здивувалася реакції деяких людей, які до цього були дуже позитивно налаштовані й казали, що від грипу та інших хвороб помирає значно більше. То вони потім один за одним молили, щоб я лишалася на карантині. Бо раптом я інфікована?  

Прокажена. Тоді в такій ситуації давай сформулюємо з тобою: людина людині хто?..

Має бути – друг!

А є? У цій конкретній ідіотській ситуації?

Не знаю, що сказати. Мені здається, що ми все одно повинні залишатися людьми. І ця ситуація має ще більше виявити в нас людей. Як би там не було. А те, що ми зберігаємо дистанцію одне від одного, це так само добре.  

Чим ти розважаєш себе вдома на карантині, що тебе тішить, що радує, що змушує всміхатись?

Мене зараз радує все. Те, що я працюю з дому і можу паралельно з роботою дивитись кіно. Займатись якимись своїми суто жіночими справами. Коли б у мене ще була така можливість? Дивитися з вікна, як по вулиці ходять люди та їздять машини. Розчинитися в цьому моменті, коли ти нікуди просто не поспішаєш. Бо останнім часом навіть після роботи в мене було ще два-три пункти, які просто необхідно було виконати. І так — на тиждень уперед. Я не знаю, як це сприймають інші, але в моєму випадку карантин – це можливість зупинитись і подумати, скільки всього є навколо, що ми перестали цінувати.

Вірус охопив всю планету. Нема закутків, куди б він не проник. Як думаєш, нащо аж так жорстоко?

Щоб люди задумалися, нащо вони живуть і що вони роблять. Або що не роблять!  

Людство заслуговує на те, щоб вимерти?

Думаю, що ні.

Чому тоді нам варто лишатись на цій Землі?

Для мене такого питання не виникає. Бо так сталося, що я народилася, коли на цій Землі вже були люди. Якщо би я народилася, а людей не було, може, тоді б у мене таке питання ще з’являлося. Знаєш, люди мають жити, бо Земля – для людей. І мені здається, що людина приходить сюди для того, щоб насолоджуватися, щоб милуватися цією природою, щоб подорожувати. Ловити такі моменти. Просто жити – вже радість.  

Тобто ми приходимо, щоби лише користуватись?

Ну чому? І чим користуватись? Тобто, якщо от я ходжу по Землі, дихаю киснем, то я користуюсь уже фактично, так?

Авжеж…

Так, але це ж моя необхідність для того, щоб жити!

Я до того веду, що ми не просто користуємося, а не цінуємо те, що у нас є. Ми ж усе, що нам дається, просто нахабно псуємо. Зараз мова йде про те, що ми зґвалтували цю планету. Нам її дали, а ми її зламали, як діти.  

У глобальному сенсі це так, бо ми перестали цінувати блага. Бо, наприклад, приходимо в супермаркет, і там на полицях є все. Що хочеш! У нас зник смак чогось, від того що є все. Але що стосується людства, яке вже давно почало себе знищувати, то я все-таки намагаюсь так глобально не копати. Бо я проста людина і концентруюсь на собі і своєму житті. Бо ж цих глобальних проблем стільки, що я їх просто не винесу.

Розкажи трошки про Краків. Чому рвонула саме туди і… за що полюбила це місто?

Я тобі не розкажу про якусь особливу любов, бо в Кракові живу лише з травня. І тут якраз навпаки, бо я не є людина перенасичених міст. Я сюди переїхала через роботу. Хоча насправді Краків – божественне місто. Тут стільки туристів. За різної погоди. Тисячі. А яка тут природа…

Перебуваючи за межами недосконалої України, починаєш її більше любити? Сумувати за нею?

Дуже сильно. Я наче і звикла до життя тут, але перші десь півроку дуже сумувала. І тоді почала цінувати, що це таке – своя країна. Своя мова. Свої люди. Бо коли ти живеш в Україні, це здається нормою, а коли їдеш за кордон, то кожен українець, з яким є можливість поговорити рідною мовою, дуже важливий. А тут дуже багато українців. Дуже багато.

Слухай, а чому тоді ми тут, на своїй землі, у цьому щасті такі нещасливі?

Я не знаю відповіді на це питання, хоча це – запитання для кожної людини. Будь щасливим! А чому я не можу відповісти, бо знаю, що дуже багато людей в Україні щасливі, гарно живуть і добре заробляють, і задоволені своїм життям.  

Тоді що не так нам тут?

Не вміємо ми себе організувати самі. І все. От поїдемо в Польщу, наприклад, і нас тут організовують поляки. А поїдемо деінде – організовують інші. Живемо за іншими законами, вивчаємо інші мови –  і все нам вдається, а тут – нічого. На рідній землі. Люди живуть десятками років і не можуть вивчити державну мову. Це ж сором. Не вміємо ми себе дисциплінувати. Мені здається, в цьому наша проблема – невміння себе організувати і навести лад у своїй хаті.

У серце влучила. Тож якби ти була якоюсь божевільною винахідницею клятих вірусів, то який би з них запустила в людство?

Вірус, який би давав імунітет від усіх вірусів.

З розуму можна зійти.

Так. Щоб ми були постійно здорові. Максимально, скільки би не було часу для цього. Здорові, і все.

Ну, все так все.


Розмовляв Василь Чернявський