СВІДЧЕННЯ З ВОЄННОГО ПЕКЛА. «Кругом хати розстрілювали людей. Ці звуки страшніші, ніж бомби 27-го…»

photoeditorsdk-export (5)

Бучанка Ангеліна Бартош – співачка й викладачка вокалу та молода мати – разом зі своєю родиною провела під обстрілами та в окупації 16 днів. У проєкті ITV «Свідчення з воєнного пекла» – її розповідь про пережите.

«Ми врятувались…

5-е, 6-е, 7-е, 8-е, 9-е, 10-е – страшні дні. Коли ні твій двір, ні твій будинок, ні навіть твоє життя тобі не належать. Немає світла, води, газу… Виходити заборонено, розстріляють. У двір заїхала ворожа техніка. 5-го побили вікна, увірвались і забрали телефони. 6-го забрали тата і чоловіка на допит. Знайшли переписки і дзвінки в тероборону (ми намагалися виїхати і хоч трохи дізнатися ситуацію кругом). Вони бачать усе – пости, телеграм-канали, і якщо ти писав щось, їм не підходяще – тобі смерть.

Кругом хати розстрілюють людей. Які ж це страшні звуки… навіть страшніші, ніж бомби біля хати 27-го. Лиш сидиш у підвалі і молишся, щоб повернули рідних. І нам щастить. Командир любить дітей і, знаючи, що моя донечка (3 рочки) у підвалі, наказує перегнати техніку і не лякати дитину. Приносять їжу, воду, солодощі для малечі. Увечері повертають наших чоловіків – довести провину не змогли.

Перед цією групою військових трохи раніше йшли кадирівці і дивом минули наш будинок. Командир сказав: якби зайшли вони – нас би не було. Вони мстять за ту розбиту колону біля нас, і навіть не розбираються. Пощастило…

7-е, 8-е, 9-е проходять у підвалі – в холоді, страху та під звуки обстілів. У хату навели людей, які тікали з Гостомеля. 15 чоловік. Намагаємося годувати всіх, якби не мій тато – сиділи б усі голодні…

10-го чуємо по радіо, що з 9:00 – “зелений коридор” і, зважаючи на велику кількість ворожої техніки та провізії, що підходить, розуміємо, що потрібно вибиратися. Йдемо питати, чи можна вивезти дитину. Машиною – ні, розстріл. Йдемо пішки. Коляска, білий прапор, мінімум речей – і ми рушили. Оминаю коляскою трупи мирних жителів (скільки ж їх там!), які лежать вже не перший день, дитині нічого не пояснюю, бо не знаю як. Майже у кожному дворі росіяни. Команда “стоять!” – і ми завмираємо з піднятими руками (пізніше помітили, що доня теж піднімала рученята). Два пости пропустили, на третьому не пускають, завертають назад, кажуть – коридор із 15:00. Відчай. Повертаємось, чекаємо…

Ще одна спроба. Пропускають. Озиратися не можна, тільки вперед. Перед нами вилітає машина з цивільними, потрапляє на міну і підривається, від машини не залишилось майже нічого. Шлях попереду заміновано. Назад не можна, лише вперед, мужчини попереду, я з коляскою ззаду. Через міни, трупи, розбиту техніку, потім через болото ми пробираємось на свободу.

Нарешті нас зустрічають наші воїни і передають нас хлопцям із ДСНС. Сідаємо в автобуси і їдемо. Приїжджаємо до російського блокпосту і чекаємо 4 години. Новини погані. Не пускають, будемо ночувати в автобусах на дорозі. Про ці коридори там взагалі мало хто знає, і вони їх бісять.

Тим часом темніє, і над нами починають літати ракети. Знаходимо підвал, жінки і діти туди. На дворі – мінус 10, там прориває каналізацію, і отак, сидячи у смороді й холоді, ми чекаємо ранку…

Зранку знову домовляються, щоб пропустили, і щастить… пустили! Останній ривок, ворожий блокпост, завмирає серце (обстріляти можуть будь-якої миті), і ми заїжджаємо на контрольовану нашими військами територію. Щастить… Хіба? Ні! Удача тут ні до чого. Ти чітко розумієш, що ще з 27-го числа, коли бомбили колону біля нас і хати сусідні погоріли – весь цей час тебе хтось відчайдушно захищає. Бог і янголи не залишали нас ні на хвилину і вивели нас із того пекла. Нас вважали щасливчиками і свої, і вороги.

Наразі ми у безпеці, але психіка підірвана, ми змінились, уже нічого не буде, як раніше. Ми намагаємося нормально спілкуватися, навіть жартувати потроху, але, закривши очі, одразу бачиш дорогу, повну трупів, і як ми завмираємо з піднятими руками, очікуючи на рішення стосовно нас.

Те, що ми евакуювалися – це щастя. Але душею і думками я з Бучею і з усіма містами-героями, з людьми, які у пастках, із дітками. Молюся за всіх, щоб щастя під назвою “мирне небо”нарешті накрило нашу красуню-Україну».

НОВИНИ

Благодійні організації «Child Fund», «We World» і «Жовто-Блакитні Крила» розширять допомогу ірпінцям

Сьогодні, 20:17

Детальніше
В Ірпені почали демонтувати зруйновані рашистами будинки (відео)

Сьогодні, 19:28

Детальніше
Маркушин обговорив із литовськими дипломатами план відбудови ірпінського дитсадка «Радість»

Сьогодні, 18:19

Детальніше
Будівельники України обговорили шляхи допомоги Ірпеню (відео)

Сьогодні, 17:42

Детальніше
Офіцери з Броварів подарували Ірпінській бібліотеці понад 120 книг

Сьогодні, 16:34

Детальніше
Євгенія Антонюк: «Кожна нова адреса, де замінили вікна – це справжня перемога для громади»

Сьогодні, 14:56

Детальніше
Фонд відновлення Ірпеня представив відеорозповідь про зруйнований будинок родини Вдовенків (відео)

Сьогодні, 13:34

Детальніше
Благодійний фонд «Карітас» запускає на Київщині новий проєкт із проведення ремонтів пошкодженого житла

Сьогодні, 12:03

Детальніше
Всі новини