Віктор Медвєдєв: «Карантин – це питання творче»

Розмова у 9-й день карантину з художником, реставратором, членом Національної спілки художників України Віктором МЕДВЄДЄВИМ.

Вікторе Івановичу, вітаю! Як ви там?

Та поки кахикаю. Як казав один гурман, цей би кашель, та з кров’ю (сміється).

Чим займаєтесь на карантині?

«Фарбую» потихеньку, а що лишається ще робити?.. Як правильно зараз жартують електрики, «краще бути ізольованим, аніж заземленим» (сміємось удвох). Відправляю дружину в магазин, а сам ізолююсь. Нічого, переживемо. На макаронах.

Про що нова серія ваших картин?

Та поки завершую стару. Хочу нетлінну… фреску, чи що? (Кашляє, сміється так, що аж я зайшовся кашлем). Коротко кажучи, перебираю все незавершене і доводжу його до ладу. Щоби було що пред’явити в разі чого. Якщо раптом прийдуть заземляти, а я не готовий. Треба завершувати формулювати.

Ви мені скажіть як художник — цінителю мистецтва: яка картина спалахує у вашій уяві при слові «карантин»?

Ми тут із приятелями якраз О. С. Пушкіна згадували і його найбільш плідний період. І не один. Два або три карантини він пережив. І скільки всього написав у ці періоди! Трагедії, розумієш, вони такі.

Мені друг нещодавно відправляв навіть цей перелік його робіт. А скільки карантинів було у вашому житті?

Ой… Такого ще не було, звичайно. Щоб аж… А так – армійський карантин, хех, теж справа дуже серйозна. Карантин – це питання творче. Хто кому ще карантин? Бо хто не сидів, той не зрозуміє (сміємося знову, я – вже під столом).

Але ж ви не сиділи!

А два роки позбавлення волі в армії? От тобі й карантин.

Це – так. А цей карантин, який зараз, вас більше засмутив чи ощасливив?

Та ну, це взагалі капець. Мені пощастило, що я напередодні Солженіцина читав, а зараз наче дивлюсь екранізацію. Правий був мужик. Серйозна це справа. Випробування. Особливо коли люди одне одному влаштовують такі карантини. Є над чим замислитись. Сюжет.

Океан сюжетів. Нова драма.

Та стара, як світ, насправді. Вічна. Я вчора, між іншим, цікаве кіно вночі знайшов. Називається «Інтерв’ю з Богом». Про одну з форм карантину. Подивіться, не пожалкуєте. Справа, мені здається, в тому, що ми в цій метушні справді не встигаємо усамітнитись і подумати щодо себе. Все про інших та про інших.

Навіть у вас є ця проблема? Ви ж, здавалось би, постійно сам на сам у майстерні з полотнами?..

Та ну да. Не встигнеш дотягнутися пензлем до полотна, як щось обов’язково станеться. І знову кудись треба бігти. Але що ця метушня в порівнянні з метушнею відомих нам творчих особистостей? Старий жук у мурашнику. А повертаючись до запитання «про що?»: ну от як ти розкажеш про невидану книжку, якої не можна торкнутись, погортати, вдихнути аромат її сторінок? Так що, як буде щось готове, запрошу на перегляд. У рамках порушення карантину (сміється, я виліз із-під столу й сміюся більш стримано). Треба ж якось у самоволку ходити.

Але маю умову. Щоб ваші картини були в масках.

Аякже! Навіть голих жінок на картинах одягнемо в купальники.

Слухайте, чомусь подумав про пленер. Карантинного в Ірпені ще не було…

Та поки не треба. Краще шукати якісь нові форми. Можна влаштовувати skype-виставки якісь. Чому б ні? Я дивуюсь, чому це ще не опановано? Роблять же репортажі, віртуальні екскурсії по музеях, все зараз он-лайн. Так само можна робити якісь авторепортажі з персональних виставок. Тим більше, що є що показати. Можна визначитись із темою і поспілкуватися на цю тему всім світом.

Тобто, вас теж карантин підштовхує до нових форм життєдіяльності й творчості?

Ще б пак. Це як форма виживання. Треба ж щось чимось замінювати. Чому б ні? Я взагалі думаю, що такі кризові ситуації – це двигун прогресу, який має допомагати нам рухатись. Тим більше, що люди зараз сидять без роботи, без справ. От і допомогли б нам, людям творчих професій, нести прекрасне в маси.

Еге, наносять вони. То як змінюється наразі світ в очах художника?

О, в цей час світ, між іншим, проявляє себе. Я би так сказав. А для художника будь-яка провокація – це дуже корисно. Спостерігати і відтворювати. Тим більше, кажуть, що карантин цей швидко не завершиться, буде ще цікавіше. Справді, буде цікаво за цим спостерігати в часовому просторі. Як люди себе проявлятимуть далі. Це ж для людей карантин.

І моє традиційне запитання: якби ви були винахідником різноманітних вірусів, яким із них нагородили би людство у найближчий час?

(Сміється, як божевільний винахідник; я, перестраховуючись, знову лізу під стіл). Кхе, немотивованим оптимізмом. От стає людині сумно, ще навіть не встигло стати, а… вже полегшало. Якось так.

І знову прошу вас як художника: давайте намалюємо картину найближчого майбутнього вже зі шрамом цього вірусу на обличчі.

Цим і займаємось усе життя. Справа ж не в майбутньому, а знову ж таки, в людях. В нас. Це ж усе про нас і прояви в екстремальній ситуації. От і все. Я без особливих напружень і метушні сиджу та «фарбую» картинки і спостерігаю за людством. Що мені лишається ще? Нормальна позиція така собі. Панікувати не варто, радіти чомусь особливо – також. Продовжувати жити. Чого і всім бажаю.

Якою тоді буде людина майбутнього, окрім того, що буде випускатись укомплектованою антивірусною програмою?

Такою ж. Добротною. З купою власних проблем. Допоки в людині є людяне, ми непереможні. А як тільки людяного буде все менше і менше, ось тоді варто хвилюватись. А поки я не засмучуюсь і вам не раджу.

Розмовляв Василь Чернявський