В Ірпені біля Романівського мосту відбулася акція-ретроспектива «Дорога до життя» (відео)

Єлизавета Довганич, мешканка Ірпеня:

«Ти знаєш, мамо, в грудях як пече, так хочеться життя їм врятувати та в жилах їхніх кров більш не тече і радощів життя їм не впізнати. Ночами бачу, як горить земля, домів руїни, вибухи снарядів».

Вдруге, до річниці повномасштабного вторгнення росії в Україну, ірпінці збираються під зруйнованим Романівським мостом. Люди прийшли, щоб згадати події лютого-березня 2022 року та вшанувати пам’ять тих, хто загинув під час евакуації. 

На опорах мосту розвісили символічних ангелів. Їх власноруч виготовили учні ірпінських шкіл.

Серед присутніх — пані Оксана, мати оборонця Ірпеня Сергія Смірнова. Її син загинув тут, виконуючи бойове завдання, 25 березня 2022 року.

Оксана Смірнова, мати загиблого захисника Ірпеня Сергія Смірнова: 

«Загинув тут, прикриваючи цей міст. Сам житель Ірпеня, підприємець, закінчив Податкову академію. Навіки залишилося 26 років. Цей міст, я думаю, що його треба залишити в тому стані, в якому він є. Наших дітей вже немає, вони вже не вернуться ніколи. Але це має бути нагадування про те, що ми українці й це треба для нас».

Місцеві добре пам’ятають 25 лютого 2022 року. День, коли було підірвано Романівський міст.

Валерій, мешканець Романівки: 

«Це було 25 числа, підрив. Я був за метрів 70, там будинок, потужний вибух. Я виїжджав восьмого, бачив евакуацію, тут була велика маса людей».

Анжела Макеєва, в.о. Ірпінського міського голови – секретар ради:

«Я хочу подякувати кожному захиснику і захисниці, кожному добровольцю, волонтеру і небайдужому громадянину, який в ті перші дні повномасштабного вторгнення зробив усе необхідне, щоб врятувати 1000 життів».

Розділити біль скорботи з мешканцями Ірпеня приїхали представники вірменської діаспори. 

Ігор Фаніян, член вірменської діаспори Києва:

«Ми приїхали віддати свою шану невинно загиблим людям. З нашої діаспори хлопці захищали і місто Ірпінь, і місто Бучу, були на сторожі порядку, наскільки це було можливо».

Сурен Петросян, член вірменської діаспори Києва:

«З перших днів ми були долучені до цього всього, ми організовували гуманітарну підтримку. Ми зобов’язані шанувати ці дні, приходити, говорити про це всюди: на вулиці, закордоном, щоб увесь світ про це знав».