В Ірпені відкрили меморіальну дошку Олексію Джунківському (відео)

У свій День народження Олексій Джунківський знову зібрав рідних та друзів. Йому мало б виповнитися 43, але назавжди залишиться 39. Його розстріляли російські окупанти ось тут, поруч зі спортзалом, де він виховував чемпіонів з боксу. До дня народження Олексія Джунківського на будинку, де він працював, відкрили меморіальну дошку у його пам’ять. 

Анастасія Джунківська, дружина Олексія Джунківського:

«Він був дуже скромним, він не любив, щоб йому дарували подарунки, але мені постійно хотілося йому щось купувати, у мене якась була манія, я любила це. В нього просто не було часу на себе, якщо чесно. Він працював, і все – в сім’ю, в зал. У нього сім’я була така величезна, у нього було дуже багато дітей своїх вихованців, плюс наша донька і він дуже часто про себе забував».

Олексій Джунківський був майстром спорту міжнародного класу з боксу. Дев’ять років входив до збірної команди України. Колеги кажуть, і в житті і в спорті був людиною принциповою і ніколи не зраджував своїй позиції. 

Аліна Шатернікова , чемпіонка світу та Європи з боксу, віцепрезидентка Ліги професійного боксу України:

«Багато років ми займалися в одному залі, оскільки він також був невеликої вагової категорії, як і я, тому ми з ним часто працювали в спарингах. Він був дуже веселий, але дуже такий «дєрзкий», такий темперамент, він завжди намагався виграти, будь-який епізод, навіть, коли ми в спарингах працювали, він намагався кожен момент, раунд виграти».

Костянтин Калашніков, президент Всеукраїнської федерації студентського боксу, перший віцепрезидент Асоціації боксу України:

«Він жив справою боксерською, мав завжди свою думку, мав завжди свою позицію. Я можу сказати за нього тільки щирі слова – це справжній захисник, який міг поїхати з Ірпеня, але не поїхав. Він саме й лишився для того, щоб бути корисним тут, на місці, не зрадив не зал свій, ні місто, ні країну».

Після закінчення спортивної кар’єри Олексій Джунківський став тренером. З 2019 року тренував маленьких ірпінців. Тут у нього було близько 150 вихованців. Серед них і Данило – теперішній чемпіон України з боксу.

Данило Давиденко, чемпіон України з боксу, учень Олексія Джунківського:

«Він завжди вчив нас бути сильними, вірити в себе. Жалію про те, що його нема, хотів би дуже його побачити, щоб він мене тренував, але, на жаль, цього вже не вернути». 

Після початку повномасштабного вторгнення Олексій вивіз дружину і доньку з Ірпеня, а сам залишився. Евакуював людей, допомагав тим, хто не покинув свої домівки. А за тиждень до деокупації Київщини у спортзал Джунківського, де на той час ховалися люди, прийшли росіяни. Він вийшов з ними, щоб окупанти не скривдили людей, і більше не повернувся. Місцеві мешканці, яким він допомагав, згадують про нього лише найкраще.

Анастасія Джунківська, дружина Олексія Джунківського:

«Я сиділа тут біля нього, біля пам’ятника, підходить до мене жіночка, вона тут живе. Каже мені: «Настя, ти не уявляєш, 10 днів ми сиділи без хліба, ну це вже таке, але коли приїхав цей хліб, Льоша привіз 10 штук, всі відчули оцей запах і смак. І він роздав всім, а собі не взяв ні крапельки». Хоча він теж уже був голодний, я розумію, 10 днів без їжі».

Напередодні Дня народження Олексія Джунківського у Бучі також пройшов боксерський турнір його пам’яті. У ньому взяли участь більше сотні юних спортсменів. 

Юрій Мороз, тренер з боксу (м. Буча):

«Цей турнір проводиться вже другий рік поспіль і, надіюся, що федерація буде це робити щороку. Я взагалі вже вношу пропозицію, щоб цей турнір проходив вже більш так розширено, щоб не на один день, а на три дні, а то й на тиждень, тобто можна навіть за це присвоювати майстра спорту, щоб цей турнір почав просуватися вперед».