«Якби не було “Жирафа” і нас, Київ би добряче потріпали». Як бійці ірпінської ТрО голіруч стримали наступ на столицю

photoeditorsdk-export

Джерело: “Новинарня”

Можливо, колись військові аналітики прискіпливо оцінять ключові батальні епізоди російсько-української війни. Фіксуватимуть визначальні бої, напрямки та позиції, які вплинули на хід історії. Тоді в цій книзі героїчних битв неодмінно з’явиться сторінка – “Ірпінь. “Жираф”. Стратегічно важливе місце на центральній вулиці Ірпеня, яка веде в напрямку до столиці. Саме тут, на роздоріжжі, під постійним обстрілом і практично без зброї, стояли з півсотні місцевих добровольців, які в перші ж дні війни долучилися до ірпінської тероборони. 

Ротно-тактична група “Ірпінь” триматиме натиск російських військ місяць. Нестиме втрати й щодня чекатиме масштабного наступу. І лише потім хлопці, які “закопалися” поблизу вже знищеного торговельного комплексу “Жираф”, зрозуміють свою місію: якби не вони, у перші ж дні війни росіяни дійшли б до Києва. 

“У військкомат прибіг зі своєю зброєю. Прозвали Куркулем”

Ще чотири місяці тому ці троє чоловіків жили зовсім іншим життям. Олександр викладав аргентинське танго, Віктор трудився водієм автовишки, Олексій був будівельником. А сьогодні всі вони – бійці 243-го батальйону Територіальної оборони Збройних сил України.

Усі троє з перших днів війни були добровольцями й учасниками ротно-тактичної групи “Ірпінь”. Нам, журналістам, хлопці показують місце своїх найзапекліших боїв – околиці торговельного центру “Жираф” в Ірпені. На ньому не лишилося живого місця: самі лише металеві конструкції й тонни знищеного бетону, “оздоблені” фрагментами російської військової техніки.

“Там десь, під завалами, ще й тіло російського військового лежить, – показують напрям “захоронення” хлопці. – Досі ще не прибрали”.

За кількасот метрів від “Жирафа” – шанці, добротно укріплені мішками з піском та дерев’яними колодами.

“Тоді всього цього не було – сама стежка до “Жирафа”. І з кожним обстрілом ми закопувалися все глибше. Ця позиція “Мішки” в нас називалася”, – показує позиції Віктор.

А через дорогу – позиція “Бетон”: там стояли два бетонні міксери, і під ними бійці теж ховалися від обстрілів. А поруч – позиція “Пеньки”, за ними теж залягали. Ховалися, хто де міг. І тримали позиції у трьох напрямках. 

Окопи ірпінської тероборони

“Моя цивільна професія – сімейний психолог, – розповідає головний сержант 3-го взводу 7-ї роти 243-го батальйону ТрО ЗСУ Олександр Котенко з позивним “Танго”. – Професія мені й стала в пригоді в перший день війни, коли я прийшов до військкомату. Там був страшний безлад і хаос, довелося заспокоювати працівників, які панікували.

Тоді ж, у перший день, якийсь полковник сказав, що десь на заплаві висадився російський десант: мовляв, ідіть і перехопіть його! І ми з автоматами та одним магазином пішли шукати росіян. Поблукали цілий день по заплаві, втратили зв’язок із командуванням. І, потроху прочісуючи заплаву, вийшли сюди – на “Жираф”. Тут уже був блокпост, організований місцевим ветеранським братством. Тож ми вирішили, що від нас тут буде більше користі, й залишилися. А вже наступного дня почули танки. Схопили зброю, в кого яка була, і почали залягати навколо на позиціях”. 

Зі зброєю у перші дні було вкрай сутужно, кажуть хлопці: на всіх – три гранатомети й пара десятків автоматів із військкомату. Решта – мисливська зброя.

“Кому дісталися просто пістолети, кому – АК, – пригадує Олексій Мілевський із позивним “Лохматий”, зараз – рядовий кулеметник 2-го взводу 243-го батальйону. – У когось були ріжки, в когось – ні. Патронів не було. Воювати не було з чим. Ми навіть у перші дні в Київ із хлопцями їздили, щоб хоч патронами розжитися”. 

Олексій Мілевський (“Лохматий”)

“Я живу в Бучі, файний райончик такий – Яблунька. У нас там справді багато вишень і яблунь росте, – розповідає Віктор Сидоренко, командир відділення 2-го взводу. – Усе своє життя я пропрацював водієм – як після школи пішов, так і працюю. Сюди прибіг із “дідом”, батьком своїм.

Перший позивний був у мене “Куркуль”. Прозвали куркулем, бо я у військкомат прибіг зі своєю зброєю, з набоями. Хлопці глянули: “Як, звідки?! Своє?! Ну ти й куркуль!” А вже пізніше почали “Сидором” звати, як у школі, – через прізвище. Я в армії служив, був артилеристом-навідником самохідних гаубиць. А тут – звичайний стрілець, командир відділення”. 

Віктор Сидоренко (“Куркуль/Сидор”)

Бійці – різнопланова місцева публіка. Кого тільки серед них не було!

“У нас був музикант, працює в Київському державному академічному естрадно-симфонічному оркестрі, перша валторна. Був заправник з АЗС, водії, будівельники, вчителі – різні хлопці, – розповідає Олександр. – Був хлопець, ми його прозвали “Електронік”. Сам юрист, у нього юридична фірма. Але мав хобі – радіозв’язок. У перші дні з любительських рацій він налагодив нам зв’язок між постами. І тепер він займається зв’язком на рівні всієї нашої роти. Його хобі дуже нам допомогло. Ще мисливець був гарний, із хорошою оптикою. То він у нас був за снайпера – контролював підходи”. 

У роті запровадили умовний поділ: штурмовий взвод, який більше складався з ветеранів і тих, хто хоча б пройшов строкову службу. Вони ходили на рейди в Бучу, поки це було можливим, зачищали вулицю Вокзальну. І взвод охорони. “Наше завдання було – забезпечити умови, щоб штурмовому взводу було куди повернутися. Ми займалися охороною всієї цієї території навколо “Жирафа”. Контролювали вулиці Щасливу, Північну, напрямок на Бучу, промислову зону, покинутий цегельний завод. Десь із півсотні людей тут стояло”. 

“Вони сюди героями заходили – сиділи на броні”

Наступ російських військових наші тероборонівці зустріли 27 лютого зранку. І російські військові вочевидь не чекали такого спротиву.

“Вони сюди героями заходили – сиділи на броні, – каже Віктор. – Може, чекали, що тут буде так, як у Донецьку. А не так сталося, як гадалося! Тут їх щемили з усіх боків. Билися всі, хто міг. Стріляли з усього, що горіло. Через те, що не знали наших доріг, вони пішли сюди на прорив.”БМПха” поїхала попід “Жираф”, ставши в тупик. Один наш хлопець (красавчик!) – боєць із “вісімдесятки” – з “мухою” стояв отут за рогом. Йому всі кричать: “Стріляй!”, а він визирне – “Ні, – каже, – ще рано”, – і сховається. Аж на третій раз – бабах! “БМПха” загорілася, “сепарня” в різні боки посипалася! Тріскотня така стояла!”

“Передовий загін підпустили максимально близько, бо в нас же було лише три гранатомети, – пригадує Олександр. – І коли наші хлопці вистрілили з них, підпаливши перші передові машини, всі підвелися, почали стріляти по росіянах, які сиділи на цих машинах – вони сипалися з них, як горох. Схоже, що для них наш спротив був повною несподіванкою, бо коли піднімали потім їхню зброю, вона була на запобіжниках, не заряджена”. 

“Напевно, цією раптовістю ми тоді їх заскочили зненацька, і вони мусили “відкотитися” назад, – розмірковує Олександр. – А потім, на наше щастя, цю російську колону розбила українська арта. І результатом тоді стала спалена колона в Бучі, фото якої облетіли світ. Коли артобстріл вщух, наш штурмовий загін пішов на зачистку тієї вулиці. А ми залишилися наводити порядок тут”.

Затор із розбитої російської техніки на вулиці Вокзальній у Бучі. Фото Сергія Нужненка (“Радіо Свобода“)

“Зібрали зброю, документи, – розповідає Віктор. – Чотирьох “200-х” їхніх знайшли, а п’ятий був мій. Ніколи не думав, що зможу вбити людину. Зміг. Бо не мав вибору. Ми пішли на зачистку. І під центральним входом у “Жираф” сидів (на жаль!) поранений російський військовий. Я до нього підійшов, ще двоє хлопців зі мною були, кажу йому: “Руки вгору – і будеш жити. Заберемо, полікуємо, у полон віддамо. І, може, додому поїдеш. А він: добре, добре! А сам руку в кишеню і дістає гранату. Ну я і вистрілив. Не маю чим пишатися. Але вибору не було. Виглядає, що одного росіянина вбив, а двох побратимів врятував”.

Упродовж наступних десяти днів росіяни повторювали активні спроби атакувати напрямок біля “Жирафа”. Наші стояли під постійним вогнем, зазнавали втрат. 

“Були штурми, був період, коли гатили і вдень, і вночі, – каже Олександр. – Одного разу ми нарахували понад 300 приходів за день. У нас один хлопець вів журнал – він це зафіксував. Ми були в постійному очікуванні атаки. І думали, що це черговий обстріл перед тим, як вони посунуть. Не посунули… Важкі дні були”. 

Однак найважче хлопцям згадувати про загиблих побратимів. Про те, як намагалися їх врятувати після поранень та обстрілів… А ще були цивільні й постійні спроби їх евакуювати.

“Коли ти бачиш, як літня жінка везе в будівельному возику іншу, ще більш літню жінку, бо та не може йти сама… Коли в нас накопичилося ціле “кладовище” дитячих візків, в яких батьки привозили немовлят і взяти які з собою не могли… Коли бачиш зграю домашніх тварин покинутих… Коли наш хлопець допомагає молодій дівчині – підійшов сумку їй піднести. А в цей момент у неї влучає російський снайпер (на щастя, дівчина лишилася жива, але була серйозно поранена). Це все викликає такі емоції…”, – на очі Олександра мимохіть накочуються сльози.

Олександр Котенко (“Танго”)

“Тут повз нас весь час бігли люди, цивільні, втікали від цього жаху. І більшість із них я знав особисто, – пригадує Віктор. – Я з ними вчився в одній школі, в одному класі, це були знайомі моїх батьків. І це важко: ти бачиш, як вони втікають від смерті, а ти лишаєшся. Бо так треба”.

Чоловіки тримали оборону на цій ділянці місяць. Тепер, уже знаючи повну картину тих подій, вони впевнені: виконали свій обов’язок вповні.

Біля ТРЦ “Жираф” в Ірпені

”В одному російському чи танку, чи БТРі, який хлопці обшукували, вони знайшли карту, – розповідає Олександр. – За цією картою, приблизно до 16-ї години 27 лютого колона техніки з Вокзальної мали вийти на Вишневе і звідти атакувати аеропорт “Жуляни”. Якби нас тут не було, вони були б у “Жулянах.” Ось те, що основне ми зробили – ми не дали взяти Київ у напівкільце”.

“Наші хлопці реально круті, – певен Віктор. – якби не “Жираф”, то Київ добряче потріпали б. Ми тут їм були, як кістка в горлі”. 


Підписуйтеся на Telegram-канал ITV — джерело актуальних новин Приірпіння та Київщини!

НОВИНИ

Коцюбинчанин Іван Ющенко здобув бронзу на чемпіонаті Європи з ММА

05 жов 20:49

Детальніше
Журналістка ITV ініціювала збір коштів на теплий одяг і взуття для бригади ЗСУ, в якій служить її батько (відео)

05 жов 20:19

Детальніше
В Ірпінському ліцеї інноваційних технологій обрали президентку

05 жов 16:49

Детальніше
19% втратили житло, 75% перезимують удома – опитування мешканців Приірпіння

05 жов 14:57

Детальніше
Проєкт «Irpin Reconstruction Summit» презентують у Мілані

05 жов 13:32

Детальніше
Спортивні орієнтувальники з Приірпіння здобули 22 нагороди на чемпіонаті України (фото)

05 жов 11:42

Детальніше
Карплюк закликав ірпінців дати оцінку запропонованому Мінкультом проєкту меморіалу в Романівці (відео)

05 жов 10:20

Детальніше
Ірпінці можуть подавати в міськраду документи на демонтаж зруйнованих приватних будинків

04 жов 19:29

Детальніше
Всі новини