Як Київ за рахунок Біличанського лісу хоче продовжити масову забудову столиці

photo_2020-06-26_11-14-40

Навесні цього року у ЗМІ активно заговорили про плани столичних чиновників створити довкола Києва 17 так званих «буферних парків». Здавалося б, непогана ідея – збільшити кількість зелених зон столиці. Однак облаштовувати ці парки зібралися за рахунок лісопарків і, зокрема, Біличанського лісу, який має статус національного парку. Такі плани Києва вже охрестили великою аферою заради подальшої масової забудови столиці. Про це ми поговорили з членом виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Богданом Слюсаренком.

Богдане, що ж таке «буферні парки», і чому ми зараз говоримо саме про аферу?

Давайте почнемо з того, що створення «буферних парків» передбачене у проєкті Генерального плану Києва до 2040 року. Тобто це не просто слова. Це реальні плани київських чиновників, зафіксовані в офіційному проєкті Генплану. Що ж вони зробили? Вони просто взяли й на території лісів і лісопарків намалювали парки. Назвали їх буферними. Але насправді буферний парк – це зовсім не парк. Це частина приміських лісів, яка формально просто оголошується парком. Все.

Але для чого це зроблено?

Тут усе просто. Головна мета – продовження масової забудови Києва. Дивіться, у цьому ж Генплані заплановано, що до 2040 року в столиці має з’явитися більш ніж 28 млн м2 нового житла, а кількість населення зросте на майже мільйон осіб – із 2,95 млн до 3,8 млн. Щоб дати можливість забудовникам стільки будувати, чиновники мають забезпечити зростання кількості міських зелених зон загального користування, як цього вимагають містобудівні умови. Але замість того, щоб висаджувати дерева у Києві і створювати нові справжні парки, вони просто назвуть «парками» наші ліси. Тому що насправді там уже немає де садити дерева! Навпаки, забудовуються зелені зони. 

Тобто «буферні парки» лише юридично збільшать кількість зелених зон Києва, правильно?

Так, саме, так! Після юридичного оформлення існування таких парків кількість зелених насаджень у столиці начебто зросте з 18,2 м2 до 23,2 м2 на людину. Обурює, що київські чиновники, здається, думають, що всі кругом, вибачте, дурні й не розуміють цього! Кажуть, що все це робиться «лише для людей». Запевняють, що основне призначення буферних парків – це туризм у вихідні дні, екскурсії та прогулянки… А хіба це не можна робити в національному парку, статус якого має наш Біличанський ліс? У всьому світі нацпарки – це улюблені місця відпочинку, і про них піклуються, доглядають. Біличанський ліс уже шість років як нацпарк, але подивіться, що там зараз робиться!

Справи погані?

Погані – не те слово! У ньому просто небезпечно перебувати людям! Аварійний сухостій нависає просто над головами людей, дерева, що вже попадали, лежать на стежках, кругом чагарники! Мешканці Коцюбинського регулярно виходять на прибирання лісу, збирають сміття, але ж прибирати дерева, що впали, чи пиляти сухостій вони не можуть. Робити це має землекористувач, а це «Святошинське лісопаркове господарство» – київське комунальне підприємство. Коцюбинська селищна рада постійно звертається до них із проханнями почистити ліс, а результату – нуль. Якщо київські чиновники так дбають про комфорт людей, то нехай візьмуть і наведуть лад із тим, що є зараз, а не годують нас ефемерними планами. Знаєте, я на 90% упевнений, що ніякого благоустрою в цих так званих «парках» не буде. Фактично нічого не зміниться. Просто у Києві юридично стане більше зелених зон, і це дасть можливість забудовникам продовжувати будувати. Найкращим словом, яким можна описати ці так звані «буферні парки», як на мене, є слово бутафорія. І все заради великих грошей!

Навколо Коцюбинського планується створити одразу три «буферні парки»…

Так, і тут особливо обурлива ситуація. Всі ж знають, що Біличанський ліс із 2014 року має статус національного парку. Але його межі досі не винесені в натуру! Тобто надійного юридичного захисту він досі не має. Спочатку всі казали, що нема фінансування. Але у 2018 році Мінекології виділило для цього 1 млн 200 тис грн. Проєкт землеустрою мав бути готовим до кінця 2019-го. Але й зараз його немає! Очевидно, що комусь дуже невигідно виносити межі Біличанського лісу в натуру. Тепер добре зрозуміло кому! Адже поки немає чітко встановлених і юридично закріплених меж, то прямо в національному парку можна намалювати якісь «буферні парки», частково змінивши його статус.

А яка реакція громадськості і, зокрема, мешканців Коцюбинського на такий розвиток подій?

О, тут теж дуже цікава і показова ситуація! Дивіться, про ці «буферні парки» було відомо вже дуже давно. Екологи говорили про них ще з 2014-го і навіть раніше. Буферні парки були зафіксовані у проєкті Генплану Києва до 2025 року, і в проєкті до 2040-го, який у грудні минулого року презентував пан Кличко, вони залишилися! Ще до того – у жовтні 2019-го – журналісти ITV робили велике розслідування про Біличанський ліс і вже тоді повідомляли про таку загрозу. А от від наших місцевих так званих активістів про «буферні парки» на місці національного парку ми не чули нічого! Ні слова. Адже ці ж «активісти» і так звані «захисники лісу» активно лобіюють поглинання Коцюбинського столицею. А тут загроза йде від самого Києва. То як же їм про це говорити? (сміється – ред.). Відома в селищі «активістка» Ірина Федорів спромоглася написати всього одну статтю про буферні парки аж наприкінці квітня цього року. Тоді, коли про них уже давно всі говорили. І це насправді дуже показово – хто і за що! Якби наші «активісти» справді відстоювали захист лісу, а не приєднання Коцюбинського до Києва заради інтересів столичних забудовників, то вони б ходили й роздавали листівки і газети не про те, як у Києві «добре живеться», а про те, як Київ намагається використати Біличанський ліс задля власної вигоди і, в першу чергу, вигоди чиновників і великих забудовників.

А що ж далі?

Наша команда переконана, що Біличанський ліс – це національний парк і жодних «буферних парків», які можуть понизити його природоохоронний статус, тут не буде! Крапка. Ми будемо робити для цього все можливе! Хочуть наводити тут порядок? Нехай приходять і наводять. Нехай почистять ліс від сухостою, де це дозволено, нехай приберуть чагарники, звільнять стежки для прогулянок від звалених дерев. А якщо не можуть чи не хочуть це робити, то нехай, принаймні, не заважають. Бо бачити, як занепадає наш ліс, просто несила дивитися. Але, звичайно, на першому місці залишається необхідність винесення меж нацпарку в натурі. Тільки так він буде надійно юридично захищений. Будемо вимагати нарешті закінчити цей процес!