Голосно і чітко на плацу в Гостомелі під Києвом лунають слова військової присяги. Один за одним півсотні військовослужбовців бригади швидкого реагування Нацгвардії України присягають на вірність українському народу. 9 із них служитимуть за контрактом, 40 призвані на строкову службу. І це перша присяга строковиків у цій військовій частині.
Андрій Дендеберя,
військовослужбовець:
«Те, що ми були відібрані саме
в Національну гвардію України, є великою честю для кожного з нас. Ми
зобов’язані виправдати надану нам довіру».
Прийняття присяги завжди було і залишається для військослужбовців надзвичайно важливим і відповідальним моментом у житті.
Любомир Семенів,
т. в. о. заступника командира в/ч 3018:
«Це і для частини дуже велика
радість, і для військовослужбовців, для їхніх батьків. Вони запам’ятають це на
дуже довгий час – на все життя, я думаю».
Привітати військову частину з урочистою подією приїхали представники Ірпінської міської ради.
Олександр Маркушин,
перший заступник Ірпінського міського голови:
«Кожен із нас колись складав
цю присягу на вірність Україні, на вірність своїй родині. Я хотів би, щоб ви
розуміли, що ці слова – це колосальна відповідальність. Насамперед, перед самим
собою».
Важко стримуючи хвилювання, від імені батьків до бійців із напутнім словом звернулася мама новобранця:
«Бажаю здоровими і мужніми повернутися додому. Хай береже вас Бог!»
А військовий капелан запросив усіх помолитися за молоде поповнення та окропив бійців святою водою.
Перед присягою новобранці протягом місяця проходили спеціальну підготовку. Крім стройового вишколу, серед іншого вивчали історію й традиції бригади.
Любомир Семенів:
«Щоб вони зрозуміли, куди вони прийшли, чим військова частина займається. У
нас специфічна частина Національної гвардії, яка виконує тільки бойові
завдання».
Молодому поповненню доведеться служити тут від одного до півтора року. З вищою освітою – менше. Але сьогодні новобранцям дозволено на короткий час відставити службу на другий план: батьки приїхали.
Андрій Дендеберя,
військовослужбовець:
«Бачився з батьками, дуже
радий їх бачити, скучив дуже сильно».
Кореспондент:
«Плакали?»
Андрій Дендеберя:
«Ні, не плакав. Ми ж чоловіки,
ми не повинні плакати».
Кореспондент:
«А батьки?»
Андрій Дендеберя:
«Мама трішки плакала. Вона
перехвилювалася, коли казала слова».
