Фронтмен гурту «Друга Ріка» Валерій Харчишин: «Ми воюємо, щоб жити» (відео)

Лідер гурту «Друга Ріка», генеральний директор ГО «Українська агенція з авторських та суміжних прав» Валерій Харчишин в інтерв’ю телеканалу «Дом» розповів про те, як сприйняв початок війни, про спілкування з родичами з Росії, про почуття, пов’язані з втратою будинку. Також музикант поділився переживаннями за сина, який нині несе службу в лавах українських захисників, розповів про нову пісню-маніфест «Чи ти почув» та про те, чим би хотів займатися після війни.

— Валерію, де тебе застала війна 24 лютого? Якими були твої думки, почуття?

— 24 лютого я був удома, в Петрівцях. І побачив світанок у вікні. Світанок о 4:30 ранку — для 24 лютого це щось дуже зарано, і я не зрозумів, що відбувається. Кохана сказала, що «почалося». Я не зрозумів, що почалося. Але потім мені озвучили, що почалося. Я був досить спокійний — можливо, тому, що я не вірив у те, що бачив. І я відчув це по-справжньому, коли почалися смерті.

Коли я їхав у Гостомель, де проживали мої діти, я бачив гелікоптери, які падали на Гостомельскому аеродромі. І знімав це й відправляв своєму племіннику в Мурманську область. Він категорично заперечив те, що він бачить. Це було дуже дивно. Кажу: «Це я своїми очима бачив, і тобі знімав». Бо він думав, що я якийсь ролик в інтернеті знайшов. Кажу: «Це те місце, де ти був зі мною, ти ночував у Гостомелі в мене тоді вдома. І от зараз твої земляки прилетіли на мою землю, мою Україну, і вони її знищують».

— Ти опинився серед тих мільйонів людей в Україні, які через вторгнення Росії втратили свої домівки. Ми знаємо, що у твій будинок у Гостомелі, який ти сам довго будував, прилетів російський снаряд. Тобі хочеться помсти якоїсь, справедливості?

— Злість і бажання помсти було з самого початку. Тому ж племіннику, розблокувавши його, відправив фото будинку і кажу: «А тепер ти віриш? Це будинок, якого немає, який знищили твої земляки, такі, як ти!» Він був — цей момент бажання помсти — і я навіть телефонував своїм друзям в Ірпінь і просив: «Якщо знайдете диверсанта або кількох, то запросіть мене, будь ласка, я приїду й уб’ю власноруч. Не давайте мені навіть зброю». Це сприйняли як жарт, ніхто не телефонував, але потім я дізнався, що така можливість була, насправді.

— Твій старший син пішов захищати Україну. Скажи, будь ласка, це була його особиста ініціатива? І як ти, як батько, відреагував на це, що зараз відчуваєш?

— Тільки нещодавно зрозумів, для чого він туди пішов і чому. Він патріот. Я тільки раніше цього не помічав, тому що він був досить пацифістично налаштований. Він закінчив філософський факультет Університету ім. Тараса Шевченка, ніколи не цікавився зброєю, машинками, не любив цього всього. Але пішов він тому, що думав, що я піду, бо таке в мене було бажання. Я бігав у них по хаті, коли заїхав, шукав зброю. Я її знайшов — це батькова рушниця, заодно показав йому, як вона розбирається й складається. І він розумів, що я піду, тому він перший зробив цей крок, і сказав тихенько так: «Я б хотів, щоб ти подбав про моїх молодших братів, пообіцяй мені, що ти це зробиш». А я кажу: «А що це ти так мене питаєш і так просиш?» «Бо я хочу піти до тероборони». Я думав, що йому не дадуть зброю — він має не дуже добрий зір. Але 25 числа у нього в руках вже була зброя. У мене кілька разів був такий порив — піти до тероборони, і мене зупиняли хлопці, які вже там давно, від початку війни, пояснювали причини, чому не потрібно і чому вони на мене там не чекають. Я почав робити те, що нині роблю: займатися волонтерством. Я розумію, що це моє місце, і я тут найбільш ефективний.

Син написав мені нещодавно, що дуже ображений через те, що його забрали в штаб. Він чомусь думав, що я повпливав на те, щоб його забрали до штабу. Але я йому фактично поклявся, що я навіть не знав, в якому він батальйоні, хто його командир, і це правда. Хоча я міг би дізнатися легко, але не знаю цього. Його просто перевели в штаб. Але нещодавно, 3—4 дні тому, він сказав, що його нарешті перекидають назад на Північ, і він зараз на кордоні з Білоруссю.

— Пропоную поговорити про творчість. У гурту «Друга Ріка» з’явилась нова пісня. Хоча, на мою думку, ця композиція «Чи ти почув» — цілий маніфест. Розкажи, як вона народилася, хто автор слів і музики?

— Треба почати з того, що це не наша пісня. Її написав Ростик Домішевський — один із засновників гурту «Скрябін». Він нині має спільний проєкт із нашим клавішником Шурою. Це наш давній друг, колега. Це звернення до тих, хто живе переважно як споживач. Ці люди, споживачі, не живуть, вони існують для того, аби задовольнити себе. На відміну від них ми живемо. Ті люди створені для того, аби сіяти смерть. Ми створені для життя. Ми воюємо за життя, а не для того, щоб просто тупо вбивати. Вони нищать нас, нищать наших людей заради того, щоб знищити. У них основна мета — не захопити, а знищити, бо нас не має існувати. «Кто вам разрешил так хорошо жить? Кто вам разрешил вообще, в принципе, жить?» Тому мені здалося, що в цій пісні автор якраз проводить лінію між нами й ними, але звертається до них. І це ж саме закріпив один із воїнів із «Азовсталі», який, фактично, говорив словами з пісні. У мене аж щелепа впала, коли він почав говорити, знаходячись там, на «Азовсталі».

Тоді ми вирішили присвятити цю пісню Маріуполю й обов’язково її заспівати. Хоча ми рідко виконуємо чужі пісні. Я, звісно, доклався — хлопці доклались до музики, я — до тексту, ми дещо переробили. Але для нас це не було шоу-бізнесом, не дуже хотілося співати, не дуже хотілося виходити на сцену. Узагалі на початку війни ми вимкнули звук, і я нічого не слухав, бо це було неможливо. Але ця пісня з’явилася в репертуарі «Другої Ріки», коли ми все-таки наважилися зіграти концерт. Бо я чомусь подумав: якщо я зібрав гроші, опублікувавши повідомлення про свій будинок, то на концерті ми «Другою Рікою» зберемо більше. І цю пісню ми виконали, презентуючи як посвяту Маріуполю. Ми її навіть так назвали — «Маріуполь». Але з огляду на те, що ми не займаємося зараз шоу-бізнесом, ми не поспішаємо, не намагаємося встигнути вчасно видати (ми займалися основною справою — волонтерством, займалися допомогою, рятували своїх близьких, зокрема), тому, коли вже дійшла черга до оприлюднення пісні, ми зрозуміли, що Маріуполів стало в рази більше. Ірпінь, Гостомель, Буча, Бородянка. Потім із останніх — Кременчук. Тому це присвята всім містам, де загинули наші співвітчизники, де загинули дітки, де зруйновані будинки, і дітям немає куди повернутися. Я розумію, що вони відчувають, бо я бачив своїх дітей. Я поїхав у Варшаву і бачив, як вони мріють повернутися додому. На жаль, поки що немає куди. Навіть у тій квартирі, яка колись здавалася в оренду, вибуховою хвилею знесло вікна, і там зараз триває ремонт.

— Що найперше зробиш після перемоги?

— Піду на рибалку. А потім здійсню подорож Україною. Особливо тією територією, яка буде звільнена. Поїхав би в Маріуполь. Та скрізь поїхав би, по всій Україні. Не для того, щоб подивитися на лихо, а подивитися, як можна змінити, як можна швидко відбудувати.

У мене взагалі є мрія будувати. Я люблю музику, творчість, але мені після того, що зараз відбувається… Я розумію, що, можливо, деякі музиканти, такі, як я, взагалі втратять роботу на цей період. Не до шоу-бізнесу буде. Тому я б хотів будувати.

Підписуйтеся на Telegram-канал ITV — джерело актуальних новин Приірпіння та Київщини!