Сніг, дощ, мороз чи вітер — ніщо не може зупинити цей велосипедний батальйон. Щодня, крім неділі, мешканці села Діброва сідлають своїх двоколісних коней і з різних куточків села з’їжджаються до сільського клубу. Ще з травня минулого року тут організували волонтерський центр і плетуть для армії маскувальне спорядження та виготовляють інші корисні речі.
Ольга, керівниця волонтерського центру Діброви:
«Спочатку ми вирішили плести для наших хлопців, які пішли з нашого села захищати нашу країну. Хтось із знайомих, туди треба, туди треба і так вийшло, що на військові частини і ми навіть людей тих не знаємо».
Кажуть, одразу після деокупації промислових ниток ніде було взяти. Тому збирали використані водяні фільтри, розплутували їх і готували основу.
Валентина, волонтерка:
«Ми просили, хто скільки міг і де тільки можна».
Зараз нитки вже є, але не вистачає готової промислової основи, тому в’яжуть її самі. Зізнаються, робота дуже клопітка. Скільки вузликів зав’язують щодня, не рахували, але сіток нав’язали майже триста квадратних метрів/
Галина, волонтерка:
«У кожен вузлик ми вносимо молитву для перемоги. Все для наших воїнів, все для нашої України. Все з любов’ю, з Божим словом ми все це робимо».
А тим часом Микола підкидає дровцята у буржуйку. Переконується, що в приміщенні тепло і займає місце поруч з дівчатами. Справні руки майстерно заплітають смужками голу сітку і перетворюють її у маскувальне полотнище. На сьогоднішній день мешканці Діброви передали на фронт більше 5 тисяч метрів квадратних камуфляжного покриття.
Ольга, волонтерка:
«Чим можемо, тим допомагаємо».
В іншій частині залі волонтрки спеціалізуються на кікіморах. Саме зараз збирають до купи різні частини маскувального костюму. Кажуть, це не складно. Найскладніший процес — підготовка. На одну кікімору треба використати 20 ось таких мішків. Порізати їх на правильні квадратики і наторочити з них ниток. Костюм, зазвичай, приміряють на Миколу.
Микола, волонтер:
«Усі забаганки, які дівчата просять, виконую».
Тут, у сільському клубі, збирається лише частина волонтерського руху Діброви і Козинців. Багато людей працюють дома. Ріжуть стрічки, в’яжуть килимки, шиють ось такі подушечки. Кажуть, щоб у танках хлопці під попи клали.
Ольга, керівниця волонтерського центру Діброви:
«Все село задіяне. Хто донатить, хто по домівках порозбирав роботу. Дітки свої вироби продавали і нам допомагали фінансово. І з нашого села і з Козинець».
Ті ж, хто працюють у центрі, приїжджають сюди зрання. А пообіді мусять їхати додому. Бо у селі кожен має своє господарство. І йому теж треба дати раду.
