Де в Ірпені звучать чарівні голоси: ювілею Тетяни Васильєвої присвячується (відео)

Те, що жінки з Венери, відомо давно. Але те, що найчарівніші з них живуть в Ірпені, відтепер знаєте й ви.

Наталія Дидикіна, директорка Ірпінської школи мистецтв ім. М. Вериківського:
«Це настільки неординарна, настільки творча особистість, що нам, жінкам, просто хочеться на неї рівнятися».

З 20 років вона працює в цій школі. І музика – її найкраща подруга. Тетяна Васильєва. У своєму маленькому, але затишному класі вона показує фото. На них її дідусь – актор і музикант. Не дивно, що Тетянка знала, що таке сцена й лаштунки, з дитинства.

Тетяна Васильєва, співачка, викладачка сольного співу:
«Вийшла перший раз на сцену майже в чотири роки в спектаклі на гастролях у місті Тамбові. Це був спектакль “Мадам Батерфляй” (Чіо-Чіо-сан), оперна постановка. І я мала роль сина Чіо-Чіо-сан». 

Відтоді музика й сцена для неї – як компас. Або магніт, який і притягнув її до музичної школи в Ірпені.

Наталія Маніва, заступниця директора школи мистецтв із навчально-методичної роботи:
«Ми всі пам’ятаємо її маленькою дівчинкою, яка прийшла до нас у школу. Ми всіх тих дітей, які потім приходять до нас працювати, називаємо “наші доці”. Оце одна із “наших доць”. Тому що вже більше 20 наших співробітників закінчили нашу школу і потім прийшли до нас працювати».

Тетяна Васильєва викладає тут уже 35 років. Кожен із них – неповторний. Колись вона вчилась тут, зараз – вчить. Але повернемося до її дитинства. І того, що сталося після першого виступу.

Тетяна Васильєва:
«Після того спектаклю в Тамбові десь за пів року ми переїхали жити в Україну й оселилися в Бучі. Я пішла в український дитячий садочок, потім у школу, почала вчити українську мову з чотирьох років. І перше моє слово, яке я сказала українською, було “дякую”. Завдяки моїм вихователям, які наполегливо вчили мене мови».

Сьогодні «дякую» їй кажуть інші. Від душі. Як і має бути.

Наталія Маніва:
«Тетяна для нас – це, можна сказати, взірець педагога, взірець людини, і ми всі щасливі, що ми разом працюємо. Я думаю, що вона просто молодець».

Наталія Дидикіна, до речі, прийшла колись працювати сюди за рекомендацією Тетяни Васильєвої. І не лише вона. Концертмейстерка Мілена Маркс зробила це також із задоволенням.  

Мілена Маркс, викладачка і концертмейстерка:
«Ми з нею вчилися ще в училищі імені Глієра. Це було у 1982 році. Вона була дуже маленька, тендітна. Я теж була маленька, але вона дуже була тендітна. І я думала, що це взагалі не студентка, а учениця, може, пятого чи шостого класу. А коли вона сказала, що вона теж студентка, ми тоді познайомились і подружилися з нею».

Музична школа (а віднедавна – школа мистецтв) в Ірпені – це особливе місце. У неї закохуєшся з першого погляду.

Тетяна Васильєва:
«Я ще коли була дитиною і вчилася в школі, стояла на перервах у коридорі й дивилася на цих викладачів – вони мені здавалися неймовірними, фантастичними. Мало того, що кожна викладачка – це такий шарм, це богиня стилю, а ще нас об’єднує музика – з кожного класу летять ці музичні звуки. Я в це закохалася».

Сьогодні Тетяна Васильєва залюбки передає естафету кохання учням. Їх у неї майже 20. І мрія її доволі проста й геніальна.

Тетяна Васильєва:
«Мрію, щоб ще звучав голос, тому що голос у нас – найніжніший інструмент. І я вже по собі знаю, що він у мені живе своїм життям, він мені непідвладний».

Але він – звучить.  


Підписуйтеся на Telegram-канал ITV — джерело актуальних новин Приірпіння й Київщини!