Олександр Маркушин: «У нас була тільки одна мрія — швидше цю наволоч вигнати»

Fot.-Facebook.com_.-1-1.jpg-3-1-768x375

Місяць тому, 28 березня, мер Ірпеня Олександр Маркушин повідомив, що місто повністю звільнене від російських загарбників. Як воно пережило окупацію і як нині триває відновлення, міський голова розповів в інтерв’ю «Радіо Гданськ».

– Станом на зараз що відомо про кількість загиблих і поранених мешканців? Скільки людей пропало безвісти?

– До 300 людей загинуло. Це попередні цифри. Поранених — сказати важко… Близько тисячі, враховуючи військових. З територіальної оборони загинуло 34 людини і військовослужбовців 50. Це приблизна цифра. На жаль, кількість людей, які загинули, збільшується. Бо ми знаходимо могили, де люди поховані. Біля будинків, біля своїх подвір’їв, у парках, на прибудинкових територіях. Щодо зниклих безвісти – то це питання до поліції.

– Що відомо про військові злочини? Про факти мародерства і зґвалтувань?

– Мародерів було затримано до ста осіб. Коли йшли бойові дії, поліції у місті не було, але ми їх ловили і передавали правоохоронцям. Коли не було можливості їх перевозити, то вони допомагали нам рити окопи, прибирати вулиці.

– Мародери – це всі українські громадяни?

– Так, це українські громадяни.

Якщо говорити про полонених, то ми передали 5 полонених нашим військовим. Це російські солдати. Вони були затримані силами територіальної оборони. Бо територіальна оборона вела бої на блокпостах. Блокпост – це була перша лінія оборони. Потім вже там з’явилися ЗСУ, розвідуправління, спецпідрозділи. Але спочатку тримали позиції хлопці з тероборони.

– Як рахуються збитки інфраструктури? Як ви поясните те, що місто було окуповане на третину, а руйнування подекуди досягає 70%?

– Місто дуже зруйноване. Місто вело бій. Місто не пропустило далі ворога. Це тепер Місто-герой. Я пишаюсь кожним вчинком своїх хлопців і містян, які захищали і допомагали…

З приводу руйнувань. Так, дійсно дуже великі руйнування. Більше ніж 50%. Якщо взяти випадки, де є незначні пошкодження, то дійсно 70%. Зараз працює у нас експертний інститут. Оцінюють, чи придатні будинки для проживання чи не придатні. Багато дев’ятиповерхових будинків там, де були лінії зіткнення, не відповідають ніяким критеріям. Там не можна жити. Вони із 1-го по 9-й поверх вигоріли. Панельні перекриття покрутило, будинки дали тріщини. І на сьогоднішній день більше ніж 2 тисячі родин, а це приблизно 6–7 тисяч мешканців, залишаються на вулиці. Ми звернулися до всіх і просимо і Польщу, і Німеччину, і Чехію, аби нам допомогли і дали модульні дерев’яні будинки, які дуже швидко збираються, і ми змогли б тимчасово розселити людей, поки буде програма з відновлення чи нового будівництва. Ми розуміємо, що місцевий бюджет цього не витримає. Тим паче, що з місцевим бюджетом у нас проблеми: 5 величезних підприємств, які платили найбільше податків у місто, сьогодні повністю зруйновані. Їм треба час для відновлення.

– Чому, на вашу думку, росіяни поводилися з особливою жорстокістю? Адже у них була можливість просто зайняти адмінбудівлі, взяти під контроль центри ухвалення рішень і не чіпати цивільних людей. Я розумію, що ви не можете мислити як агресор і як окупант. Але який мотив був діяти саме так?

– Це зрозуміти важко… Коли ми звільнили Ірпінь, коли звільняли Бучу, Ворзель, Гостомель, вони колонами втікали на машинах. Деякі машини ми розстріляли. Ми думали, у цих вантажівках солдати… але там були пральні машини, жіноча білизна, праски старі, собачі будки, велосипеди. Це не армія. Це якась худоба. Коли вони прийшли, вони думали, їх будуть чекати з обіймами. Але коли побачили правду, а не те, що їм показують по телевізору, зрозуміли, що вони тут нікому не потрібні. Вони виродки! Вони цинічно знущалися із наших жінок, розстрілювали чоловіків, розстрілювали бабусь і дідусів. Коли заїжджали у двір, їм щось не сподобалося — просто розстрілювали. Вони по трупах у нас в місті їздили 10 днів. Ми коли їх (мирних мешканців) ховали, ми у прямому смислі відшкрябували їх від асфальту. Це не справжні військові, це нечисть…

– А насправді достеменно невідомо, чи це були саме військові, чи це були представники росгвардії, чи управління розвідки їхньої, які діють з особливою жорстокістю?

– Коли ми воювали за свої родини, воювали за свій Ірпінь, за свого Президента — нам було байдуже: це росгвардія, чи спецслужби, чи найманці. Нам треба було захистити свою Україну. Ми, звичайно, їх вбивали. Інакше не можна. Вони ж до нас прийшли, а не ми до них…

– Розкажіть, де ви перебували у той час, коли місто було під частковою окупацією? І що ви побачили, коли вперше повернулися після звільнення?

– Я корінний мешканець Ірпеня. Я тут народився, виріс і далі живу. І як міський голова, і як командир територіальної оборони, з першого дня по сьогоднішній день я в місті. З першого дня я на передовій. Звичайно, мені серце кров’ю обливалося, коли вони руйнували наші садочки, наші школи. Коли вони обстрілювали і бомбили. Знищили будинок культури, спорткомплекс. Вони хотіли нас залякати. Але всі, хто залишилися, не збиралися відступати. У нас була тільки одна мрія — швидше цю наволоч вигнати. Я вважаю, що будь-який міський голова, якщо його громада воює, повинен бути разом з нею. Бо якщо командир втече — втече все військо.

У попередніх ваших інтерв’ю я прочитав, що найближчим часом з Києвом буде відновлено сполучення. Так само ви розповідали про перебіг розмінування. Чи безпечно повертатися зараз?

– Попереднє розмінування по місту вже пройшло. Люди, які повертаються, або люди, які знаходять щось підозріле на вулиці, телефонують на гарячу лінію. Ми дуже неприємні знахідки мали… Це коли дитячі іграшки заміновані. Це коли в дитячій кружці лежить граната. Це коли самокат або велосипед так само заміновані. На дитячому майданчику були міни. Звичайно, дитина підійде, візьме — вона ж не розуміє, що це. Справжні військові таке можуть робити? Звичайно, ні.

Людей могло загинути набагато більше… Ми б рахували їх тисячами. Але моїй команді вдалося найважливіше. У нас стотисячний регіон, і нам вдалося 95% евакуювати. Ми виводили людей день і ніч під бомбами і обстрілами.

– Розумію, що питання може виглядати дивно. В України завжди було найбільші дві біди, які не дозволяли нам бути об’єднаними з європейськими країнами — це росія і корупція. Як ви вважаєте, чи змінить війна деяких людей, які були пов’язані з корупцією? У таких сферах, як нерухомість і транспорт. Чи люди, які не мають моралі, не можуть відмовитися від легких грошей? Спокуса може бути занадто велика, адже ми знаємо, що на відбудову міста будуть виділятися великі кошти з державного і місцевого бюджетів, і від міжнародних організацій, і від донорів…

– Хтось повинен відвикати від того, що гроші можна красти. А ті гроші, які дає Європа і буде давати Європа — вона точно проконтролює. І вона буде давати тим громадам, які точно вміють швидко і якісно їх використовувати і показувати дуже швидкі результати. Я думаю, після війни мало хто захоче гратися у ці корупційні історії, бо дуже висока ціна… Дуже висока ціна для нашого миру. Дуже висока ціна для нашої перемоги. Тому я б не радив…

– Я теж на це сподіваюся… Одна із причин, чому люди і в мирний час з України виїжджали – тому що не було поступу і розвитку. Корупція не давала нам майбутнього, вона, як іржа, роз’їдала. Багато процесів і реформ було сповільнено.

Останнє питання стосується допомоги. Хто вам допомагає зараз найбільше – які організації і країни?

– У нас працює гуманітарний штаб. Нам дуже потужно допомагає Міжнародний Червоний Хрест. Вони допомагають нам і воду протягнути з Києва – вклали майже мільйон доларів у цю программу, вони допомагають і комунальною технікою. Інші міста нам теж допомагають, у тому числі й міста-побратими із Європи, де багато наших ірпінчан залишилося. І за це ми дуже вдячні.

Адресну допомогу ми розвозимо по місту. Роздаємо продовольчі набори, розвозимо хліб. У нас є їдальні, де ми годуємо до трьох тисяч людей за добу.

– Що хочете сказати наостанок нашим слухачам?

– Польща – це братський для нас народ. Ми бачимо розвиток за останні 10 років у Польщі. Польща показала неймовірний результат. Так само Україна показує неймовірні результати і прагнення увійти в Євросоюз. Нас максимально гальмує Росія. Їй не потрібна потужна країна поряд, яка хоче бути у Європі, а не ходити у лаптях. А всім полякам хочу сказати “дякую” за ту допомогу, яку ви надаєте – гуманітарну і політичну. Ми пишаємося, що у нас є такий сусід, як Польща.


Дмитро Васильчук

НОВИНИ

В Ірпені почали демонтувати зруйновані рашистами будинки (відео)

Сьогодні, 19:28

Детальніше
Маркушин обговорив із литовськими дипломатами план відбудови ірпінського дитсадка «Радість»

Сьогодні, 18:19

Детальніше
Будівельники України обговорили шляхи допомоги Ірпеню (відео)

Сьогодні, 17:42

Детальніше
Офіцери з Броварів подарували Ірпінській бібліотеці понад 120 книг

Сьогодні, 16:34

Детальніше
Євгенія Антонюк: «Кожна нова адреса, де замінили вікна – це справжня перемога для громади»

Сьогодні, 14:56

Детальніше
Фонд відновлення Ірпеня представив відеорозповідь про зруйнований будинок родини Вдовенків (відео)

Сьогодні, 13:34

Детальніше
Благодійний фонд «Карітас» запускає на Київщині новий проєкт із проведення ремонтів пошкодженого житла

Сьогодні, 12:03

Детальніше
В Ірпені зносять перший зруйнований будинок (відео)

Сьогодні, 11:19

Детальніше
Всі новини