СВІДЧЕННЯ З ВОЄННОГО ПЕКЛА. Андрій Левківський – про те, як працювали лікарі в напівокупованому Ірпені   

275736024_475893337575265_1584849775578056210_n

Коли Ірпінь атакували російські війська, в місті під обстрілами без жодних умов працювали медики, які до останнього допомагали місцевим жителям і рятували поранених. Керував ними очільник міського центру первинної медико-санітарної допомоги Андрій Левківський. Про те, як приймали пологи під “Градами”, про могили на подвір’ї поліклініки, про смертельно небезпечні поїздки в гуманітарних бригадах та про життя ірпінців в окупації – його розповідь.

«З перших днів війни я попросив колег не виходити на роботу — зачинити всі амбулаторії та перейти у режим надання екстреної медичної допомоги. Основна робота проходила в Ірпінській міській поліклініці (вул. Садова, 38). Декілька днів лікарі ще приходили до закладу та консультували пацієнтів, але потім стало зрозуміло, що в цьому немає сенсу. В Ірпені залишилася одна медична бригада — я, декілька колег-лікарів та добровольці, які раніше працювали в Києві. Ми самі надавали невідкладну допомогу та консультували тих, хто цього потребував.

З кожним днем ситуація ставала дедалі напруженішою. Почалися перші “прильоти” в Ірпінь. Ми повністю перейшли на перший поверх, де надавали необхідну медичну допомогу. Також облаштували підвал, де разом ночували.

Окупанти відрізали від нас лікарню в Бучі, перервали зв’язок із пологовим у Ворзелі. Паралельно почали з’являтися перші поранені з тероборони. Нам потрібно було забирати їх із лінії вогню, тому одного дня ми поїхали до Бучі та взяли там дві швидкі, оскільки на той момент вони вже не їздили по місту.

Далі поранених ставало більше — що бійців, що цивільних. Якщо військових рятували бронежилети, то прості жителі часто надходили у важкому стані. Були й “двохсоті”, й “трьохсоті”. Жінки та діти теж.

Переважно ми лікували людей з осколковими пораненнями, але й від куль було немало постраждалих. Пам’ятаю, як родина при спробі евакуації з Бучі потрапила під перехресний вогонь. Ми врятували тітку та дитину, але, на жаль, чоловік та жінка померли.

Був випадок, коли три будинки поруч із дитячим відділенням обстріляли з “Градів”. Постраждав хлопець 17–18 років. Ми його врятували, потім перевезли до ірпінського військового госпіталю, який лікував людей у тяжкому стані.

Були поранені серед дітей, були смерті. На жаль, нам не вдалося врятувати трилітню дівчинку. Зізнаюся: чоловіки-медики плакали.

Та й загалом працювати в таких умовах страшно. Уявіть: тебе накривають “Градами”, ти падаєш на підлогу, а за декілька секунд встаєш та йдеш далі рятувати поранених. У такі моменти емоції на межі — це важко витримати що фізично, що морально.

На території поліклініки вже є дві могили. Вагітна жінка з чоловіком при спробі евакуації з Гостомеля потрапили під обстріл. Чоловік загинув на місці, жінку тяжко поранили. Ми її врятували, однак вона втратила дитину.

Доводилося приймати пологи. Оскільки пологове відділення відрізали, це випало на долю нашої бригади. Без світла, у холоді та під обстрілами ми допомогли народитися чотирьом дітям. Добре, що один із лікарів — акушер-гінеколог у минулому, а я за спеціальністю анестезіолог. Дякувати Богу, всі дітки народилися здоровими.

Я сам маю двох дітей. Дуже важко чути постійні сльози та отримувати повідомлення про те, що дітям потрібен батько. Пригадую, коли нас “накривало” кожні 10 хвилин, я заходив у “Приват24” та пересилав останні гроші дружині. Вона питала: “Навіщо ти це робиш?” Доводилося вигадувати різні причини — що зникне зв’язок абощо. Я не розповідав, наскільки моторошно було навколо. Лише просив друзів допомоги родині, якщо я не виживу.

Виїзд та робота в гуманітарних конвоях

Одного дня снаряд прилетів у нашу поліклініку. Ми, наївні, думали, що нічого не станеться, — навіть намалювали на будівлі червоні хрести. Але, на жаль, війна їх не розбирає. Від снаряда постраждав один із корпусів поліклініки, зникли вода та світло. Опалення теж не було. В Ірпені на той час уже точилися тяжкі бої, тому залишатися в місті стало небезпечно. Не було жодних методичок від МОЗу або інших органів, як діяти в подібних ситуаціях. Тому я самостійно ухвалив рішення про евакуацію лікарів. Я буквально погрозами змусив свій колектив поїхати. Було усвідомлення: нічого путнього з того, що лікарі залишаться в окупованому місті, не буде. Так можна втратити хороших спеціалістів. Тому спершу ми відправили з міста жінок, а 3–4 березня з чоловіками виїхали самі. Облаштувалися в обласній лікарні, де працювали в гуманітарних конвоях — їздили в Білогородку, Ірпінь, Ворзель та Бучу, щоб лікувати поранених.

Ми постійно грали “на межі фола”. На російських блокпостах нас регулярно обшукували, клали обличчям у землю, демонстративно стріляли поруч. Одного разу мало не вбили свої ж тероборонівці. Хтось пустив плітку, що на швидкій такого класу їздить ворожа ДРГ. На той момент машина вже була побита, а всередині була кров. Та й ми, чоловіки, так заросли, що точно не виглядали як медики. Сплутати нас із ворогом було неважко.

Найстрашніше було їздити через блокпост поблизу Стоянки. Місцеві орки були щось занадто жорстокими. “Шмонали” так, що на під’їзді постійно були затори. Роздягали до пояса, шукали електроніку. Лунали погрози: якщо до 17.00 не виїдете цим маршрутом, залишитеся там. Проїжджаючи повз них, доводилося балансувати на межі життя та смерті.

Що було в Ірпені під час окупації

Ірпінь не був повністю окупований. Але дім, у якому я жив, потрапив під окупацію росіян. Вони декілька тижнів там хазяйнували. На швидкості заїхали у двір та зламали паркан. Усередині все перевернули, але, дякувати, стіни цілі. Сусіду не так пощастило — будинок згорів. Те ж саме сталося через дві ділянки від мене. Усі будинки обстріляні, тому видовище, зізнаюся, не з приємних.

Мій будинок розташований поруч із ЖК “Green Yard”. Я щодня їздив у той бік та просив людей виїхати з міста. Деякі послухали, хтось залишився, чогось чекаючи. Коли регіон повністю окупували, усіх мешканців вигнали з квартир, обшукали та зігнали у підвал. А це — десять будинків. Вдома позабирали все цінне, зламали сейфи та покрали зброю для полювання. Знаю, що полонених вишикували в шеренгу та обрали вісьмох, яких потім стратили. Інші так і жили в підвалі. Додому підіймалися рідко, тільки якщо дуже попросять.

Ми одними з перших заїхали в Ірпінь після його звільнення. На той момент місто ще не було зачищене. На вулицях лежали тіла тих, хто потрапив під обстріл. Багато загиблих було в будинках: хтось помер від браку ліків, когось завалило після потрапляння снаряда. У кожному кварталі є могили, де-не-де — братські.

Ірпінь сьогодні

Зі звільненням Ірпеня частина лікарів одразу повернулася в поліклініку. Зараз ми працюємо за тим самим принципом, що й до виїзду — надаємо невідкладну допомогу та видаємо ліки. У пошкодженій частині плівкою замотуємо вікна та прибираємо скло. Дякувати, вже є вода та освітлення.

Щодо інфраструктури, я впевнений: ми відновимося. Добре, що амбулаторії несильно постраждали. З нуля доведеться відновлювати лише амбулаторію в Гостомелі. Реальна проблема — це зібрати назад колектив, оскільки в місто досі просять не повертатися. До того ж багато лікарів уже влаштувалися або за кордоном, або в медустановах по Україні.

Головне — аби не було другого “заходу”. Цього Ірпінь уже не переживе…»


Джерело: «Наш Київ»

Підписуйтеся на Telegram-канал ITV — джерело актуальних новин Приірпіння й Київщини!

НОВИНИ

Медіаамбасадорка «Добробату» Настя Каменських в Ірпені (фото)

19 сер 21:53

Детальніше
Настя Каменських заспівала в Ірпені для волонтерів «Добробату» (відео)

19 сер 21:39

Детальніше
Представники Асоціації європейських міст «Eurocities» оглянули зруйновані квартали Ірпеня (фото)

19 сер 17:38

Детальніше
Ірпінь відвідала делегація Асоціації європейських міст «Eurocities» (відео)

19 сер 17:19

Детальніше
«Sziget» із Україною: 10 перемог української музичної спільноти на найбільшому фестивалі Європи (фото)

19 сер 14:56

Детальніше
Ектор Хіменес-Браво розробляє рецептуру для швидкого приготування борщу на фронті

19 сер 11:32

Детальніше
Чеський телеканал розповів про клуб іноземних мов в Ірпінському центрі позашкільної освіти (відео)

19 сер 10:49

Детальніше
Туреччина планує допомогти збудувати новий міст у Романівці     

18 сер 20:04

Детальніше
Всі новини