СВІДЧЕННЯ З ВОЄННОГО ПЕКЛА. Катерина Українцева: «Багато людей у Бучі – без їжі, води і зв’язку та не можуть дістатися до місця евакуації»

photoeditorsdk-export (3)

У спецпроєкті ITV «Свідчення з воєнного пекла» – розповідь депутатки Бучанської міської ради Катерини Українцевої про жахи окупації, про перші дні евакуації жителів Бучі, про термінову необхідність порятунку літніх і хворих людей, які досі залишаються в заблокованому загарбниками місті.

«Я евакуювалася 11 березня. Перші евакуаційні рейси мали відбутися 9 березня, але окупанти не пустили автобуси до Бучі. На жаль, дуже довго великий натовп чекав цих автобусів. Тому 9 березня відбулася перша евакуація, але лише власними автомобілями. Власники авто підбирали всіх, кого могли, і багато людей евакуювалося. Але чимало тих, хто так і не зміг дочекатися автобусів, прийшли в центральну частину Бучі з віддалених районів, куди повертатися вже було просто небезпечно – це Лісова Буча, ЖК «Буча Квартал», «Нова Буча». Міська рада забезпечила їм місця в бомбосховищах, вони були нагодовані й забезпечені всім необхідним, щоб дочекатися наступного рейсу автобусів. І вже 10 числа розпочалася масова евакуація і автобусами, і автомобілями. 14 березня знову виїжджали лише автомобілями, 15-го такої евакуації вже не відбулося.

Я бачу, що в засобах масової інформації деякі політики почали поширювати інформацію, що Буча начебто звільнена. Буча фактично окупована з 5 березня військовослужбовцями Російської Федерації, зокрема кадирівцями. 5 березня окупанти зайшли у Склозаводський мікрорайон і поводили себе дуже жорстоко, розстрілюючи машини цивільних, змушуючи людей сидіти в підвалах, не даючи їм можливості вийти з цих підвалів, щоб нагріти собі якоїсь їжі чи взяти харчування для дітей. Для “Стеколки” це було просто пекло. Це пекло продовжилося, коли 6 числа в Бучі зникла вода, світло, мобільний зв’язок.

На сьогоднішній день Буча перебуває фактично в блокаді, туди неможливо дістатися. У віддалених районах люди не знають про евакуацію, вони бояться переміщуватися вулицями, тому що все місто окуповане, блокпости по всій Бучі. Якщо спочатку окупанти заходили в приватний сектор, перевіряючи документи, шукаючи зброю, допитуючись, чи служив в АТО, дивлячись, чи є військова форма, чи є квадрокоптери, то з 14 березня вони пішли по багатоповерхових будинках. У тих квартирах, де їм відчиняють, вони заходять і все перевіряють. Але більшість людей уже виїхала. Росіяни взяли в підвалах генератори, які залишилися, взяли болгарки, заїжджають у двори БТРами і тентованими вантажними машинами, вивантажуються, заходять цілими бригадами, зрізають у людей двері. Люди на відстані дізнаються про те, що в їхні квартиру вламуються окупанти. Що там зараз відбувається – нам важко отримувати інформацію, але навіть не це головне, бо майно – це наживне, ми не переживаємо за своє майно і квартири. Ми переживаємо, що лежачі хворі, люди, які погано пересуваються – маломобільні групи населення – не можуть дістатися до місця евакуації, і їх можна забрати лише автомобілями швидкої допомоги. І це найбільш кричуща проблема. Дуже багато є людей, із якими втрачено зв’язок. Дуже багато повідомлень надходить особисто до мене, що люди пенсійного віку, дуже старенькі не можуть отримати їжу, воду, вони залишилися самі, і з ними зовсім немає зв’язку. Це просто катастрофічно. Ми звертаємося до всієї України, до всієї спільноти, ми благаємо, кричимо, ми повідомляємо всім, що Буча повністю заблокована.

На сьогодні в місті не залишилося лікарні. Окупанти зайшли в лікарню, лікарі, які евакуювалися, не захотіли з ними співпрацювати. Окупанти забрали всі карети швидкої допомоги. Ті пожежі, які зараз відбуваються в місті, нікому гасити, тому що вже немає фактично тих служб. Залишилися одиниці, які ще якось героїчно підтримують комунікацію щодо евакуації, проте забезпечити нормальне функціонування міста в умовах повної окупації неможливо. Але ми маємо зараз подбати хоча б про порятунок тих людей, які там залишилися. У нас є їхні адреси, ми вже сформували списки, нам потрібно до них дістатися і забрати їх звідти. Родичі благають про це, молять і плачуть. Треба домовлятися з Червоним Хрестом про супровід “зеленим коридором”».

Катерина Українцева