СВІДЧЕННЯ З ВОЄННОГО ПЕКЛА. Телеведуча Юлія Панкова: «До нас у хату ввірвалося 13 кадирівців, забрали телефони, погрожували батькові…»
18 Mar 13:29, 2022
У спецпроєкті ITV «Свідчення з воєнного пекла» – історія української телеведучої Юлії Панкової, яка два тижні перебувала в оточенні російських військ під Гостомелем. В інтерв’ю «Радіо Свобода» вона розповіла про жахіття окупації та про порятунок. Родина Юлії вибиралася з окупованої території без жодних «зелених коридорів» і домовленостей.
«Це був, мабуть, один із найстрашніших моментів у моєму житті. До нас у хату ввірвалося 13 спецпризначенців-кадирівців. Вони були в георгіївських стрічках, на спинах було написано «розвідка». Вони зайшли з чотирьох входів буквально за дві хвилини, дуже швидко. Забрали три телефони. Тато мисливець, і в нього забрали мисливську зброю. Вони погрожували моєму батькові. Це дуже страшна історія. Я потім собі місця не знаходила, і наступного дня зрозуміла, що якщо вони повернуться, то ймовірність, що ми залишимося живими, буде невелика.
Найстрашніше було проїжджати блокпости. Я проїхала десь три російські блокпости і ще один був неподалік. Там були росіяни, а на першому були й кадирівці та ще якісь люди з напівазійською зовнішністю. Але вони були такі перелякані! Вони стояли серед трупів. Поруч були їхні мертві люди, тіла лежали.
Коли ми вже заїхали (на контрольовану ЗСУ територію) і нам наші українці сказали: «Ви вже можете прибрати білий прапор», ми почали дуже сильно плакати. Ми зрозуміли, що ми виїхали…
Люди, які там лишилися, вони просто в пеклі зараз. Я бачила, як «Гради» пуляють, бачила вибухи у вигляді грибів. У наших друзів у Гостомелі померла мама, її просто поклали в пакеті на лавці, і вона досі не похована… Там діти залишились. Я вже не кажу про якісь там засоби гігієни, це все вже неважливо, потрібні вода і ліки. Я розумію, що треба говорити, говорити, говорити, доносити це до Конгресу США і відтак до Байдена, показувати тіла загиблих дітей, кричати про це англійською мовою і доносити те, що в нас відбувається, тому що, на жаль, вони не розуміють».
