Денис Путінцев: «Людству потрібен вірус історичної пам’яті»

Розмова на карантині з креативним продюсером, медіаменом, засновником промо-компанії «STARBOM.COMpany» Денисом Путінцевим. Це чотирнадцяте інтерв’ю з карантинного циклу і, скоріш за все, завершальне. Тому хотілося б розмови, до якої можна звернутися не раз. Але вже без вірусів і карантинів.  

…А я можу лаятись?

Звичайно, я все запікаю, це ж текстове інтерв’ю.

А, ну добре!

Якщо ми вже потихеньку виходимо з карантину… Як зміниться кожен усередині – це його особиста справа. А як, на твою думку, зміниться картина зовнішнього світу?

Хана всьому буде! Як тобі така відповідь?

Ідеальна. Можемо завершити на цьому. Нарешті я навчився робити вичерпні інтерв’ю.

Як зміниться картина… Я подивився інтерв’ю з Олександром Меламудом, співвласником ТРЦ «Dream Town», партнером і другом Гаріка Корогодського. І він каже, що, в принципі, людство зіткнулось із подібним вірусом у такому масштабі вперше. Можна, звичайно, пригадувати іспанку, чуму, холеру тощо. Але ці хвороби буяли тоді, коли не було настільки тісної взаємодії між людьми. Коли не було такої логістики божевільної. І якщо згадувати ту ж іспанку, то вона торкнулась переважно Європи, її практично не відчули на радянській і пострадянській територіях, бо тоді не так часто перетинали кордони. Не так щільно люди мігрували та контактували, як це відбувається зараз. Тому ніхто нічого не знає і не розуміє. Моя суб’єктивна думка: вся ця історія має завершитись влітку. Не з медичної, а соціально-економічно-політичної точки зору. Тому що, якщо все буде продовжуватися так, як це триває зараз, вимре практично весь середній і малий бізнес. Але суть не в тому, що вони сконають, а в тому, що до того, як вони помруть, люди можуть просто самі вийти з карантину. Але вийти з вилами.

Вийти з себе…

Так. У першу чергу. Що веде за собою непрогнозовані наслідки. Анархію, хаос і таке інше. Тому в мене особисто є глибоке переконання, що якимось чином можновладці, які десь там чимось керують, зроблять вигляд, що вірус типу пішов, навіть якщо він не піде. А вся ця смертність якимось чином буде або замовчуватись, або списуватись. Інше питання, якщо буде друга, третя хвиля тощо. І як людство буде до цього пристосовуватись. У цьому випадку ми взагалі занурюємось у фантастичні сценарії «Матриці» або мультфільму «ВАЛЛ-І».  

А якщо пофантазувати й переглянути все ж таки фільм про вірусну революцію?

Ну, тоді це – Майдан, якщо брати структуру, але вже глобальний. Світового значення, десь – більший, десь – менший. Якесь або штучне, або природне створення хаосу у світі з якимось світовим лідером у фіналі. Скоріше за все, диктатором. Або країною-диктатором, яка поневолює країни, не здатні вийти з кризи. З цього приводу вже знято безліч фільмів. 

А кого би ти бачив країною-диктатором? Америку, Росію, Китай або взагалі Японію, наприклад?

Мені здається, що країна-диктатор взагалі може бути непередбачуваною. Всі кажуть про Америку, Росію, Китай, а по факту це може бути взагалі якась… Чехія. Тут не так важливо навіть, яка це буде країна, а те, хто буде цією людиною-диктатором. А може, і якимось технологічним вищим розумом. Ясно, якщо ми беремо існуючі держави, то у світі відбувається протистояння трьох сильних держав, тих, які ти назвав. Але, знову ж таки, якщо ця криза – чесна і ніким взагалі не керується спеціально, то результат може бути дуже неочікуваним. А якщо керується, то ясно, що одним із цих трьох «друзів».  

А було б безмежно саркастично, якщо все це – просто невдалі спроби якоїсь китайської вчительки з біології.   

Слухай, ну ми ж усі – любителі всіляких теорій заколотів, масонських змов і різноманітної містики. Але, насправді, як часто каже один із моїх клієнтів –лідер гурту «ТІК» Віктор Бронюк: «Денисе, ти дуже глибоко копаєш». Тому, може, дійсно ми дуже глибоко копаємо, а насправді хтось випадково розтрощив пробірку з цим вірусом. Людський фактор. І панєслась… Усе може бути дуже банально насправді. Ефект метелика. А якщо ми починаємо будувати теорію світових змов, тоді… Я здивований, між іншим, чому досі в Голівуді не знімається щось про це. Зараз таке дивились би на ура! Хоча, скоріше за все, знімається, і восени ми вже щось побачимо.

А доки Голлівуд знімає черговий шедевр, увесь інший бізнес шкутильгає…

Та він уже не шкутильгає, а в анабіозі лежить… Шкутильгає бізнес у людей, які жонглюють мільйонами. А середній і малий – відкачують.

Які в такому разі нові різновиди бізнесу з’являться найближчим часом, що буде в тренді?

Не треба бути супермегаспеціалістом, щоби розуміти: зараз ще більший виток отримує історія з IT, але під словом IT я маю на увазі широкий спектр усього, пов’язаного з автоматизацією процесів, онлайн-маркетингом та онлайн-бізнесом узагалі. Масове паломництво у Мережу на фоні карантину відбувалося на рівні дитсадка, як мені здається. Бо цей ринок перенасичується, а справді якісного нового продукту з точки зору технологічності онлайн-бізнесу ніхто досі не пропонує. Тобто всі сильні сильними й залишились. Усі слабкі копирсаються в багнюці. Але, однозначно, світове майбутнє бізнесу – IT. Медицина теж отримує вагомі преференції. Волею-неволею, але світовій владі доведеться звернути більшу увагу не медичну сферу. Особливо таким країнам, як наша. Тобто престиж медичної професії ще більше підніметься. Зокрема вірусологів, лабораторних працівників тощо. Далі? Кризовий менеджмент у більш глобальному розумінні. Футурологи, бізнесмени і маркетологи – три в одному. Креативники. Певний мікс людей, які будуть прогнозувати розвиток бізнесу, економіки, і до яких будуть дослухатися ті, хто прагне чогось досягати, розвивати бізнес і якось далі жити. Психологи, мабуть. А також ворожки, віщунки, «пророки». У момент будь-якої кризи шамани користуються значним попитом. Усі одразу ж біжать ворожити на картах, дізнаватись про майбутнє. Виробники наркотиків і алкогольної продукції – без сумніву, це – святе. Або якогось нового різновиду наркотику, який вживлюватиметься в мозок і даруватиме відчуття ейфорії в будь-якій реальності. Тому що наркотики теж трансформуються. Ну і, мені здається, що дуже затребуваним буде живе спілкування. Якісь елітарні розмовні клуби якихось статусних людей. Бо всі інші будуть закритими у власних коробках із можливістю отримувати інформацію зі свого ґаджету. Включаючи доставку їжі, яку людині будуть автоматично підкидати у фудконтейнер, а вона буде розраховуватися за це карткою. Пєлєвін, між іншим, уже описав щось подібне в книжці «S.N.U.F.F.».

А як же шоу-бізнес?

Якщо ти натякаєш на сферу розваг, вона однозначно помре в тому вигляді, в якому існувала до пандемії. Це моя радикальна думка. Глобальні масові події відродяться не скоро. І, скоріше за все, люди будуть шукати форму якихось дистанційних розваг. Але, як підказує досвід, люди в такому форматі не отримують тієї кількості емоцій, які одержують на живих виступах.

Та звичайно. Це ж з точки зору живої енергетики все просто в мінус.

Слухай, але якщо це буде продовжуватися рік-два-три, не дай Бог, то іншого виходу просто не буде. Будуть щось вигадувати. Якось стимулювати, знаєш, ставити тисячі веб-камер на виступі, щоб ти міг бачити пальці гітариста крупним планом, коли він грає соло, або краплі поту на обличчі фронтмена.

Все одно це не те.

Але якщо не буде іншого виходу… А давай-но згадаємо от що. Ти собі міг уявити навіть ще п’ять років тому, що платитимеш за відео- та аудіоконтент на тому ж MEGOGO чи iTunes? Не так, як в Америці, звичайно, але тим не менш. Не платили ж ніколи. Але захотілося якості, а не безкоштовної підробки. До того ж з’явилася громадянська позиція, як на мене. Ясно, що в умовах кризи цю громадянську позицію можна буде засунути в с**ку. До того ж, якщо нове покоління просто не буде пам’ятати, наприклад, що колись можна було обійматися й цілуватися, повір, все це буде ще й як розвиватися. Але це ми далеко забігли, років так на 15—20 уперед.

Що буде робити тоді Великий ПУ (особистий скандальний проект Дениса Путінцева, його альтер его – майбутній Президент Всесвіту)?

Я, коли говорив про світового лідера, який незабаром вийде на арену, то мав на увазі якраз Великого ПУ. Тому що образ Великого ПУ, його концепція і меседж якраз повністю відповідають тому, щоби захопити владу. А тих, хто буде проти, розстріляти або повісити. Розділяти і володарювати! Адже Великий ПУ – не Робін Гуд, він не буде забирати в багатих і віддавати бідним. Він буде давати бідним рівно те, чого вони хочуть. А вони завжди хотіли, щоб їм задавали напрям і говорили, що робити. Головне, щоби стабільно давали шматок хліба з маслом і кілька разів на рік влаштовували масові розваги. Безкоштовно. Під алкоголь, бажано теж безкоштовний. От це й буде давати Великий ПУ. А всі інші (наближена групка соратників) будуть жити добре і тихенько правити Світом. Але це однозначно військовий переворот, це Піночет, це диктатура. Адже я не бачу іншого розвитку подій, якщо у світі запанує хаос. І якщо ми вже згадали Піночета, то давай згадаємо, з чого він почав, а чим завершив. Почав із диктатури, а завершив демократією. Уявною, щоправда. Тим не менш, він підняв економіку країни й пішов собі далі. Між іншим, Китай – теж гарний приклад. У них менталітет, звичайно, інший, стосунки держави з народом досить жорсткі. Але при цьому дивись, як розвивається там усе. Починаючи зі спорту та культури і завершуючи високими технологіями.

Як ти прийшов до продюсування?

За великим рахунком, основну частину свого життя я продюсуванням і займався. Просто в різних формах. Не усвідомлюючи при цьому, що це – продюсування. Тому я вкотре хочу зробити акцент на тому, що в нашій країні слово «продюсер» асоціюється в пересічного громадянина з людиною, яка сидить у малиновому піджаку з сигарою в руці й золотим ланцюгом на шиї, слюнявить доларові купюри на дорогому шкіряному дивані й підкликає секретарку або чергову зірку, щоби та зробила йому приємність. Або щось на кшталт цього. Але це зовсім не так. Продюсер, якщо ми кажемо про західну схему, а не про збочене розуміння цього слова у нас – це менеджер… Я все життя займався якимось творчими проєктами і переважно вони були пов’язані з медіа. Я довгий час працював і в друкованих ЗМІ, потім трохи на радіо і ТВ. Починав із кореспондента, а завершив керівником мультимедійної редакції. Суть у тому, що все це було, по факту, продюсуванням інформаційних потоків. Ненавиджу, коли мене називають піарником. На жаль, у нашій країні це слово набуло не дуже гарних відтінків. Тому й вигадав собі називатись продюсером. Щоби перебити одне іншим. Але це теж не зовсім коректно, тому в ідеалі мене краще називати адміністратором інформаційних потоків.

Чи плануєш наразі якось трансформувати свою діяльність у контексті того, про що говорили на початку?

Власне, цим зараз і займаюсь. У деякій мірі це Великий ПУ, тому що я не проти займатись політикою. Але однозначно в якомусь феєрично-радикальному контексті. Я б із задоволенням консультував політиків щодо їхнього позиціювання та особистого бренду. Або просто був би якимось яскравим персонажем, що привертає до себе увагу за гроші. Як Жириновський у Росії. У нас аналогів нема. Є, звичайно, Ляшко, але це типова українська сільська клоунада. Вона мені за духом не близька. Тому у Великого ПУ на українській політичній арені конкурентів узагалі нема. Та й на світовій також, якщо взагалі глобально дивитись на це. Адже ПУ – це дуже цинічний проєкт, який грається в чесність. А як відомо, чесність і політика – абсолютно несумісні речі. Великий ПУ все каже чесно, при цьому чесність ця брудна і брутальна, як і вся політика. А якщо казати про розвиток бізнесу, то я наразі займаюсь консалтингом і намагаюсь допомагати людям у побудові особистого бренду та взаємодії з медіа. Взагалі ця тема дуже крута, а з урахуванням нинішньої кризи і всього сказаного вище щодо професій майбутнього, то спеціаліст із побудови особистого бренду – це якраз одна з тих професій, яка буде затребувана все більше.

Тож що таке особистий бренд?

Це, власне, бізнес на своєму імені. На собі. Тобто це твоя особиста історія, твої навики, вміння, досвід, на яких ти будуєш власну справу. Побудова або корегування вже існуючого імені. За великим рахунком, це іміджмейкерство. Але іміджмейкер займається більше зовнішньою складовою. Людина ж, яка будує особистий бренд, починає з суті, зсередини особистості, і вже на цьому фундаменті будує концепцію. Розробляє вміння та навики, допомагає людині сконцентруватися на своїх сильних сторонах і знаходити унікальність у тому, чим вона займається. Відповідно й просувати себе як бренд на ринок і за рахунок цього заробляти. Власне, займаюсь тим, що й робив у шоу-бізнесі, просто коло розширюється.  

Тобто з шоу-бізнесу ти потроху будеш звалювати?     

Я би так не сказав. Мені подобається і завжди подобався шоу-бізнес. Я завжди кажу, що займатися в нашій країні шоу-бізнесом соромно, але весело. Зараз я просто реалізую свої навики в паралельній реальності, хоча я би не сказав, що це кардинально інший вид діяльності. Тепер це не лише творчі люди, а загалом люди, які хочуть себе реалізовувати. Стати зіркою будь-чого.

Якими тоді якостями має бути обдарована людина, щоби стати такою зіркою і запалати наповну?

По-перше, креативність. Під цим словом я маю на увазі багато чого. Творчу складову, скажімо так. Тому що творча складова дозволяє людині поєднувати те, що не поєднується, і фантазувати, втілюючи ці фантазії в реальність. Адже людина, яка мислить виключно раціонально, вже обмежена багато чим, за рамки чого не може вийти. Людина ж, яка мислить нестандартно і креативно, не обмежена практично нічим, окрім власної фантазії. По-друге, адаптивність. Люди з амбіціями «бабла і слави» мають гнучко сприймати зміни навколишньої дійсності й максимально оперативно під них підлаштовуватися. По-третє, стресостійкість. Вміння швидко позбуватися стресу, тому що він – за кожним рогом. І навіть якщо, наприклад, припиниться спалах коронавірусу, у нас залишиться інформація. А чим більше інформації, тим більше стресу. Зараз людина прокидається зранку і поринає у потік інформації, знаходиться в стані постійного стресу. Їй дзвонять по телефону, надсилають незліченні повідомлення у декількох месенджерах, постійно щось рекомендують… Людина почувається необізнаною, коли не встигає це все подивитись, послухати, прочитати… Про розваги в наших ґаджетах узагалі мовчу… Або про те, щоби встигнути для себе щось корисне зробити, а не просто тому, що це потрібно комусь. Але продовжимо. Четверте пов’язане з попереднім – можливість швидко поглинати нову інформацію і вчитись на ходу. Обираючи при цьому з потоку всього, що на тебе валиться, те, що потрібно конкретно тобі. Знову-таки, повертаючись до особистого бренду: якщо, наприклад, людина хоче бути актором, вона не буде звертати особливої увагу на розвиток космічних технологій, вона буде моніторити, що відбувається у творчій сфері, як розвиваються театр, кіно і телебачення. Що завойовує ринок, які навики вже не потрібні, а які в ціні. Людина має чітко з цим визначатись і вміти за цим слідкувати, відсіюючи непотрібне. А для цього вона спочатку має визначитись, хто вона, що пропонує ринку і яке повідомлення несе, та чим відрізняється від мільйона таких, як вона. Щоби потім стукати лише в потрібні двері, тримаючи ніс за вітром і навчаючись безупинно.

Яка ніша наразі не зайнята в тому ж шоу-бізнесі? Що б могло вистрелити і стати конкурентоспроможним сьогодні?

Не зайнято багато чого. Але ця незайнятість обумовлена тим, що наш народ не готовий до чогось справді нового. Коли до мене, наприклад, приходять нові молоді талановиті артистки, і всі як одна кажуть, що хочуть бути як Beyonce або Lady Gaga, я питаю: навіщо? Якщо ви хочете вийти на світовий рівень, то вони там уже є. А якщо ви хочете стати українською Beyonce, то українці, які слухають Beyonce, так і будуть слухати її, а не вас. А ті, хто не любить фірму, вас і не зрозуміє. Навіщо це вам? Ви стріляєте в нікуди. Звичайно, події, які розпочалися 2014 року в Україні, спонукали до того, щоби почало розвиватися українське мистецтво. Коли на цей ґрунт крапнула кров, виросла пшениця. І ми бачимо, яка кількість нових українських творчих проєктів з’явилась. Так, не все це варте уваги, але тим не менш. А загалом українській естраді завжди не вистачало тестостеронових чоловіків. Є в цьому велика проблема і до сьогодні. Я зараз кажу про образ чоловіка-самця, яким був Висоцький. Або той же Garou. Злегка брутального такого, але благородного при цьому. Оскільки, знову ж таки, споживач усього розважального контенту – це, все-таки, жінки, якраз таких персонажів українському ринку дуже не вистачає. Олег Винник – це не зовсім те. Він скоріше український принц на білому коні.   

У такому разі моє коронне питання. Якби ти був винахідником різноманітних вірусів, яким би з них заразив людство?

Ну, ти ж розумієш, що від мене ти не дочекаєшся відповіді у стилі «вірусу добра та любові». Бо мені дуже подобається місце з роману «Майстер і Маргарита», де Воланд каже: «… Что бы делало твоё добро, если бы не существовало зла, и как бы выглядела земля, если бы с неё исчезли тени?» Тому я б людей наділив вірусом… історичної пам’яті. Так, я би подовжив трошки пам’ять людства, яке дуже швидко забуває протягом навіть 10 років, що і як було раніше. І тоді, можливо, у нас буде менше проблем. Любові й добра, звичайно, більше не стане, але конфліктів без якихось розумних підстав може й поменшає.  

Видатна ти все-таки особистість.

Скажи! У мене складається таке враження, що прийдеться все ж таки займатися політикою.

Ще б пак. Я буду за тебе голосувати.

Ах-ха, дякую, Вась.

І я тобі дякую за розмову.

Розмовляв Василь Чернявський

РЕДАКЦІЯ МОЖЕ НЕ ПОДІЛЯТИ ПОЗИЦІЮ І ДУМКИ СПІВРОЗМОВНИКА, ВИСЛОВЛЕНІ В ІНТЕРВ’Ю