Лука, мешканець Ірпеня:
«Там небезпечні вибухівки і не можна їх чіпати, бо це небезпека і людина може померти».
Так юний Лукась розповідає про новий меморіал в Ірпені. У лютому 2022 року хлопчик та його мама Антонія виїжджали із рідного міста і бачили, як ці ракети летіли на них.
Антонія, мешканка Ірпеня:
«Хоча ми і звикли до цього видовища, скажімо так. Але кожного разу моторошно».
Меморіал називається «Воля». Над його створенням упродовж двох років працювала ціла команда. А почалося все зі снаряда в ліжку.
Михайло Огерук, ініціатор проєкту:
«Я, як і багато жителів міста Ірпінь, після його деокупації повернувся до свого дому. І в ліжку знайшов уламок снаряда, у ліжку своїх дітей. І тоді все місто було наповнене оцими уламками. Захотілося створити щось таке, що дасть переосмислення цієї вбивчої зброї».
Тоді ідею митців підтримали у Національній поліції України та Ірпінській міській раді. Усі ці боєприпаси були зібрані на території Приірпіння. Велика частина – саме з місцевого відділу поліції, поруч з яким і встановили меморіал.
Андрій Нєбитов, заступник голови Національної поліції України, начальник кримінальної поліції:
«Поліцейські долучилися, наші вибухотехніки збирали все це. Ну і, звичайно, частина була з даху будівлі, яку розбирали. Тоді там і знаходили частини цих мін, які й летіли, на жаль, у відділок поліції».
Ірпінські правоохоронці залишалися у місті до останнього, допомагали людям. Офіцер громади Анна Стогній, дивлячись на меморіал, згадує, як ці боєприпаси влучали у відділок.
Анна Стогній, поліцейська офіцерка громади:
«Дивлюсь і у мене не найкращі спогади. Як це все було. Ми сиділи у підвалі, і все це летіло крізь, ми все чули, відділ трохи шатало в різні сторони. Усі виконували свою роботу, Ірпінь ми не покидали».
Меморіал створений на волонтерських засадах. До його виготовлення, зокрема, долучилися місцеві підприємці.
Андрій Кравчук, перший заступник Ірпінського міського голови:
«Ми знали, що витрачати кошти місцевого бюджету ми на цей проєкт не маємо морального права. Не на часі це. Залучили Національну поліцію, щоб надала матеріали для створення саме цього монументу. А ми, як орган місцевого самоврядування, попрацювали з місцевими підприємцями, щоб вони змогли його виготовити».
Зверху на меморіалі розмістили гасло проєкту — «Цього металу замало, щоб нашу волю зламало».
Софія Дзюблюк, художниця, співавторка проєкту:
«Я якраз дуже хочу, щоб у відновленому, відбудованому Ірпені були ці місця, які нагадували про справжню історію. Вони є реальним свідченням для майбутніх поколінь. Щоб наші нащадки бачили, що нам сипалося на голову, проти чого ми боролись, що хотіло нас вбити і що нас не зламало».
У межах проєкту, окрім самого меморіалу, було створено сайт. Наразі там можна прочитати інформацію про історію створення та побачити сам монумент.
Андрій Мартинюк, IT-консультант, співавтор проєкту:
«Далі сайт трансформується, на ньому з’явиться 3D-скан монумента. І ви зможете за допомогою смартфона чи планшета у доповненій реальності переглядати монумент в будь-якому місці».
Монумент нікого не залишив байдужим: ні мешканців, ні гостей Ірпеня.
Олексій Пергаменщик, скульптор-монументаліст, заступник голови Спілки художників України:
«Це не просто якийсь метал, якісь абстрактні форми. Це – те сміття, яке привезли нам наші північні сусіди. Я вважаю, що зараз цей монумент, буде завжди нагадувати, що ми ніколи не повинні повертатися спиною до цього ворога, він завжди буде актуальний».
Микола, переселенець із Запоріжжя:
«Там написано: замало заліза, щоб подолати нашу волю. Я думаю, на всій земній кулі, нема стільки заліза, щоб зламати український народ».
