Розмова в 7-й день карантину з засновницею, керівником і художньою натхненницею студії театру і кіно «Ромео і Джульєтта» Іриною КАРПЕНКО.
— Як твої справи?..
— Відмінно. Я ж оптимістка, ти знаєш. Окрім того, вдячна, що в мене є така класна донька, яка теж налаштована оптимістично, і собака, з яким не заскучаєш. 🙂
— Як тебе змінила/змінює ця ситуація з вірусифікацією нашої планети?
— Ну, переоцінка цінностей, я тобі скажу, відбувається масштабна. Дуже сильна трансформація. Одне я зрозуміла чітко, коли залишилась тут без родини (чоловік Ірини Славко з двома синами з грудня 2019 року живе в Нью-Йорку, де чекає на Ірину з донькою): немає у світі нічого важливішого за неї! Улюблена робота, якій я віддавала всю себе, як виявилось, не має ніякого значення. Їй треба присвячувати не більше п’яти годин на добу – і годі. А я нею жила 24/7. Тепер от з’явився час на родину і відпочинок. Більше того, карантин відкрив мені очі на деяких людей. Вони, як виявилось, зовсім інакше до мене ставляться, ніж я думала.
— Люди як люди. Але повернемося до твоєї родини. Я знаю, що ти відтягувала свою поїздку до Америки саме через роботу тут. Не жалкуєш?
— Сьогодні я не вагалась би ані хвилини: летіти чи ні. Звісно, летіти! А зараз – лише онлайн-спілкування. Коли ми виходимо на зв’язок – у мене ранок, а у нього – ніч. Якась машина часу. Вона реально існує. От вони там із грудня. Вже скоро літо. А я ніби залишалась там, у цьому зимовому анабіозі. Дякую інтернету, що є хоча б таке спілкування. Ми от нещодавно з чоловіком пили шампанське онлайн (він там купив пляшку, я – тут) і вели романтичні бесіди. А між нами – океан. Уявляєш?.. Єдине, чого бракувало – це живих поцілунків.
— Зараз цього багатьом, хто опинився в такій же ситуації, дуже бракує. В якому режимі наразі працює студія «Ромео і Джульєтта»?
— Переходимо в онлайн. Щодня о 17:00 відтепер зустрічатимемось у програмі «Zoom» на творчих конференціях і семінарах. Будемо відкривати нові таланти в дітях разом із командою тренерів. Ти знаєш, ми лише розпочали, а я вже в захваті від того, як вони роблять домашні завдання. Багато з тих, хто соромився проявити себе в студії (на живих заняттях), розкрився саме вдома, знявши свою творчість на ґаджет. Нарешті вони почали їх використовувати з користю для себе. 🙂 Більше того, діти долучають до цих творчих завдань своїх батьків. І батьки не можуть цьому не радіти.
— Я бачив кілька цих домашніх завдань на відео. Ти, я бачу, також долучилась. Розкажи, як створювався цей ваш дуетний номер із донькою в лісі?
— Ми взагалі пішли в ліс робити фотосесію. Коли оголосили карантин. Діана пробувала себе в ролі Мавки. А я – за компанію, «вигуляти» нову сукню. 🙂 Подалі від людей, ближче до природи. Між іншим, не обов’язково вибиратись на природу тільки для того, щоби смажити шашлики бурхливою компанією. Можна побути наодинці з собою, замислитись над чимось справді важливим. Ну от ми зробили фотосесію. А далі Діана просто запропонувала потанцювати. І в процесі танців ми й створили цей номер.
— Подалі від людей, ближче до природи… Ти злякалась, коли оголосили карантин?..
— Ммм… ні! Я й досі спокійна. Знаєш, що я тобі скажу? Треба бути обережними, слідувати загальноприйнятим правилам, але не панікувати і менше слухати бовдурів і панікерів.
— Якими тобі мріються тривалість і наслідки карантину і… як, можливо, станеться, якщо розцінювати цю ситуацію тверезо, без мрій?..
— Хотілося б, щоб уже в травні ми задихали на повні груди. І щоби це був свіжий ковток нового життя. Щоби запрацювали авіалінії, і мої «Ромео і Джульєтта» нарешті здійснили омріяну поїздку до Парижу, до якої ми так готувались. А я з Діаною відлетіла до Америки. Та, гадаю, буде зовсім не так. Бо доки ми не перезнайомимось із цим вірусом усі, нам його не здихатись. Це, на жаль, треба пережити. Хоча, може я й драматизую. В одному певна на 100%: ми не будемо жити так, як жили раніше.
— Як ти вважаєш, яка місія цього вірусу в нашому житті, серед творчих людей?
— Думаю, в тому, щоби нашу творчість побачило якомога більше користувачів. Саме тому ми переходимо в мережу. Думаю, люди почнуть більше читати віршів, більше дивитися вистав. Глянь, навіть Оля Полякова запустила серію казок, які читає без кокошника. 🙂 Не співає – а саме читає. Зараз уся система освіти переходить в інтернет і, можливо, там і залишиться. А школи, можливо, переформатують у лікарні.
— Чом би й ні. І наостанок: якщо б ти була винахідницею нових вірусів, яким би з них у найближчий час нагородила людство?
— Вірусом щастя. Який би просто блокував сум. Щоби люди менше плакали. Горя щоби у світі не стало. І аби люди не сумували за людьми. Особливо за тими, хто помирає. Тому що життя триває. І воно прекрасне.
Розмовляв Василь Чернявський
