Реклама

Ігор Мазепа знову інвестує. На що власник Concorde Capital готовий витратити десятки мільйонів доларів попри війну, слабку економіку та тиск на бізнес?

Ігор Мазепа знову інвестує. На що власник Concorde Capital готовий витратити десятки мільйонів доларів попри війну, слабку економіку та тиск на бізнес?

Власник Concorde Capital Ігор Мазепа готується до кількох років мізерного економічного зростання й не сподівається на реформи та вал інвесторів, але продовжує інвестувати в Україну. Які активи його цікавлять зараз та чому 2023-й так і не став «майданчиком для зльоту», як очікував Мазепа рік тому?

Concorde Capital Ігоря Мазепи, 47, повертається до звичного ритму пошуку активів, у які можна вигідно інвестувати. Бізнесмен, що без особливих застережень критикує владу за погіршення інвестклімату, купив завод «Кузня на Рибальському» у Сергія Тігіпка, вклався у велике будівництво нерухомості на Київщині та планує десятки мільйонів доларів інвестицій у цементний бізнес.

Як це поєднується з досить песимістичними оцінками економічних перспектив України в найближчі роки (зростання ВВП не вище 3%) та радикальними коментарями про тиск на бізнес із боку силовиків? «Кожна інвестиція – це баланс між ризиком і ціною», – каже Мазепа.

Яким є цей баланс в Україні, що майже два роки перебуває у стані повномасштабної війни з росією? Про це – в інтервʼю власника Concorde Capital із Forbes. Публікуємо інтерв’ю без змін.

База зростання економіки – споживання й військові витрати

2023 рік для Concorde Capital – це плюс чи мінус?

Якщо суто математично, то плюс. За деякими напрямками навіть краще, ніж до війни. Але як можна оцінювати ситуацію як «плюс», коли в країні йде війна і все суспільство проходить через таке страшне потрясіння? Побачимо, як піде 2024-й, але справа в тому, що зараз неможливо будувати прогнози на більш тривалий час, ніж на три місяці. У нас буде бюджет на рік, але довіра до нього така собі. Хіба що зможемо спрогнозувати наші витрати з похибкою 7–10%.

Рік тому в інтерв’ю Forbes ви називали 2023-й «майданчиком для зльоту», тоді як під час розмови в перші тижні війни вказували на ризики повернення в 1990-ті в економічному плані. Зараз виглядає, що не реалізувалося ані перше, ані друге. Все ж до чого українська економіка зараз ближче?

Ми не повернулися в девʼяності лише тому, що за нас економічно та військово вписалися наші західні партнери. Ми не стали майданчиком для зльоту в силу комбінації різних факторів. Йдеться про відсутність будь-яких іноземних інвестицій, через те що досі не створено робочого механізму страхування воєнних ризиків, не відбулися реформи. Навпаки, бачимо суттєве збільшення державного сектору замість приватизації, продовження ганебного тиску на бізнес із боку держави тощо.

Якщо оцінювати станом на зараз, економіка в непоганому стані. Цього року ВВП зросте десь на 6%. Зростання драйвиться споживчим попитом, що підтримується величезними військовими витратами. Вони, своєю чергою, в основному залежать від іноземної фінансової допомоги. Збір податків та інших платежів усередині країни складає 35% від усіх виплат бюджету. Решта – це, по суті, іноземна допомога та борг. Це так, якщо розкласти причинно-наслідковий ланцюжок.

За нашими оцінками, з урахуванням задекларованої нашими західними партнерами допомоги, військові витрати України за 10 місяців цього року досягли $86 млрд проти $80 млрд за 2022-й. До речі, військовий бюджет РФ, принаймні те, що видно у відкритих джерелах, – десь $120 млрд. Тобто наші військові бюджети, більш-менш співставні.

Крім внутрішнього споживання економіку драйвить сільське господарство – рекордна урожайність навіть вища, ніж у найкращий з точки зору обсягів 2021-й.

Але в бізнес-середовищі очікування на 2024-й дещо спокійніші. По-перше, з війною ми вже втратили 15% промислового потенціалу та 20% людського потенціалу, тобто споживачів і робочої сили. По-друге, під час війни інвестиції в капітал є мізерними. Вони пришвидшують зростання продуктивності праці. Але цього фактору в нас немає.

По-третє, в складному становищі весь сектор сільського господарства. Коли в нас був зерновий коридор, ми експортували через нього три мільйони тонн на місяць, зараз – морем іде десь пів мільйона. Помножте це на те, що виробництво більшості агрокультур, по суті, збиткове через ціни на світових ринках. Тобто в тебе, з одного боку, зросли видатки, а з іншого – ціни по деяких культурах упали в рази. Це дуже сильно бʼє по маржі.

Тому, при умові того, що західна підтримка України не зменшиться, ми можемо в кращому випадку розраховувати на зростання ВВП десь на 3% протягом наступних двох-трьох років.

Вже склався певний консенсус, що доки триватиме війна, говорити про серйозні капітальні інвестиції в Україну немає сенсу. Чи бачите ви сценарій, коли інвестори приходять сюди попри війну?

Необхідною, але недостатньою умовою є поява робочого механізму страхування воєнних ризиків.

Зараз ми з партнерами починаємо проєкт, який потребує значних капітальних інвестицій. І в ньому ключовим моментом для успішної реалізації буде страховка від західних агенцій.

Разом з американськими співінвесторами ми подали заявку в DFC (американська корпорація, що, як і агентство з групи Світового банку MIGAспеціалізується на страхуванні ризиків, у тому числі військових та політичних, – Forbes). Без цього про проєкт ніхто навіть думати не буде. Якщо вдасться, це буде перший відомий мені кейс, коли іноземні інвестори прийдуть в Україну не в проєкти, пов’язані з miltech.

Досвід Dragon Capital, яка першою отримала страховку MIGA, показує, що навіть повністю «білим» проєктам з ЄБРР в акціонерах досить важко пройти усі перевірки. Чи означає це, що ми не побачимо великої кількості заявок на страхування від MIGA та DFC? 

Треба зазначити, що це поки єдина історія і вона обчислюється мільйонами доларів, у той час як у нас в Україні потенційний попит на страхування воєнних ризиків складає сотні мільярдів.

Крім того, навіть у таких поважних організаціях ліміти на Україну, найімовірніше, обмежені, тому, поки на цьому ринку не з’являться приватні страхові компанії, масових угод, на жаль, не буде.

Тиск на бізнес: чи допомогли зустрічі в Офісі Зеленського

Кілька місяців тому ви з низкою інших бізнесменів долучилися до «Маніфесту 42» – об’єднання, зокрема, проти тиску силовиків на бізнес. Чогось вдалося досягти за цей час?

Це постійна робота, там життя кипить, бурлить. Уже створено громадську організацію. Що стосується анонсованого реєстру недобросовісних силовиків, то, як мені відомо, хлопці вже на фінішній прямій. Пропрацювали в деталях всі плюси й мінуси. Тому що важливо мати повну довіру суспільства.

Є певні законодавчі ініціативи, які вже презентували Офісу президента та депутатам. Але в деяких важливих речах у нас поки що, мʼяко кажучи, немає підтримки. Наприклад, окремої статті, що передбачала б кримінальну відповідальність правоохоронців за тиск на бізнес, який включає необґрунтовані кримінальні провадження без логічного кінця, нерелевантні арешти майна та коштів, які призводять до блокування діяльності підприємств та збитків, обшуків із вилученням обладнання, грошей тощо.

Хоча вже відомі випадки, коли приватний бізнес через суто юридичні механізми доводив такі історії до покарання. Принаймні ці правоохоронці були звільнені.

А також, наскільки мені відомо, «Маніфест 42» консультують посольства провідних західних країн.

Влітку президент Зеленський зустрівся з бізнесом, час від часу такі зустрічі проводять заступники керівника його Офісу. Але, з відгуків підприємців, це не призводить до якихось суттєвих змін. Які у вас враження?

Я не можу казати за всі кейси, але з того, про що мені відомо, чиновники поводили козу за хвіст, беззмістовно попіарилися в Фейсбуці і на цьому все закінчилося. Безрезультатно.

Суспільству набридли силовики, незаконний тиск на бізнес, тому влада дуже швидко втрачає довіру з боку підприємців.

Ба більше, жоден слідчий до відповідальності за наїзди на бізнес не притягнений, а [підприємці чують, що] «90% бізнесу має сидіти в тюрмі». Оригінальне виконання президентського доручення зупинити свавілля силовиків.

Чи погіршилася ситуація в плані пресингу силовиків порівняно з червнем, коли була зустріч із Зеленським?

Вона точно не покращилася. Але силовики перед тим, як щось робити, почали хоча б задумуватися про відповідальність. Також вони стали боятися публічності: усвідомлюють, що можуть стати токсичними. Все це трохи їх стримує. Але не можу сказати, що є нетерпиме ставлення влади до корумпованих ментів.

6a9abc6de1330648423c64c0e10707b5
Зустріч Володимира Зеленського з бізнесом Фото Офіс Президента України

У вас є кейс з обшуками та кримінальною справою за мотивами корпоративного конфлікту в Майницькому газовому родовищі. Виграли справу, але під час обшуку в одного з інвесторів вилучили близько $600 000. Гроші повернули?

Ми виграли всі судові господарські справи з опонентами, рішення по яких вже вступили в силу.

Приватні гроші інвесторів повернули тільки через чотири місяці, рахунки були заблоковані 5–6 місяців. Весь цей час господарська діяльність була, по суті, заблокована: робітникам не виплачувалась зарплата, ми не могли сплатити податки. Це найтриваліший відомий мені кейс, коли держава блокувала господарську діяльність приватної компанії, яка ще й видобуває стратегічний ресурс.

Зараз ми запустилися, почали знову вкладати гроші. Робимо 3D-сейсміку, плануємо бурити свердловини. Що стосується карної справи, то вона досі відкрита, її веде ДБР, яке в теорії мало би розслідувати діяльність вищих посадових осіб, а не господарські суперечки. Але, наскільки мені відомо, слідчі намагаються підкріпити справу сфальсифікованими оцінками експертних організацій.

Ви оцінювали, скільки цей кейс коштував бізнесу?

Можливо, десятки мільйонів гривень. Зараз робимо аудит, усе підраховуємо, щоб потім виставити рахунок. Спочатку державі, а потім, я маю надію, держава виставить його тим правоохоронцям, хто ініціював цю історію.

Як це має спрацювати?

Ми хочемо в судовому порядку довести ці збитки й виставити рахунки державі. А держава, своєю чергою, змушена буде знайти винуватців цих збитків.

Держава була в кроці від того, щоб націоналізувати два ваші з партнерами промислові кар’єри, через те що раніше вони належали росіянину Олегу Дерипасці. З чим ви вийшли з цієї історії?

Почнемо з того, що вони ніколи не належали Дерипасці, а були власністю однієї з найбільших у світі будівельних компаній – Strabag (австрійська компанія, Дерипаска має неконтрольну частку в ній). До речі, країна потребує саме таких потужних інвесторів для післявоєнної розбудови.

Що трапилося? Якийсь чиновник у Мінʼюсті вирішив, не дослідивши як слід цю історію, подати позов щодо конфіскації цих активів.

Якби ми програли цю справу, наші західні партнери побачили б, що в Україні немає поваги до права власності. Історія здається маленькою – кілька мільйонів доларів, але проблема в тому, що в рамках усієї держави чиновники вважають нормальним мислити в дусі «бізнесмен полиняє на гроші – нічого страшного».

Ніхто тільки не думає про довгострокові наслідки – як таке ставлення може впливати на інвестиційний клімат. А цей ланцюжок причинно-наслідкових звʼязків набагато складніший, ніж просто «мені нема чим зайнятися, хай суд розбереться».

Ми фінально виграли цю справу, але це міг би бути черговий цвях у домовину нашого інвестклімату.

«Кузня», цемент, будівництво в Ірпені та інтерес до Ocean Plaza

Чи могли б зацікавити інвесторів такі активи, як Миколаївський глиноземний завод, конфіскований у того ж Дерипаски? До війни Forbes оцінював підприємство в $1 млрд.

Таких активів в Україні десятки, а може й сотні. Колись вони виробляли значну частину ВВП, але потім були конфісковані через зв’язки з росіянами, і тепер це чорна діра з абсолютною непідзвітністю. Де вони, що вони, як вони? Ніхто не знає.

Держава забирала ці активи під гаслами, що потрібно направити ресурс на нашу оборону, тому мені цікаво, скільки такі підприємства заплатили податків та зарплат. Побачимо, чи відрапортує про це уряд. Думаю, там буде нуль. А потім виявиться, що борги компаній зросли, а кількість працівників зменшилась.

Я підтримую в принципі націоналізацію російських активів, але якщо ти вже йдеш в цю історію, треба мати план на наступні кроки, а це тільки продаж нормальному інвестору.

Все-таки ви бачите інтерес інвесторів до подібних активів?

У західних інвесторів я не вірю. Місцеві – звичайно. Але питання ціни. Ті, кого це може зацікавити, розумітимуть, шо купують квиток на судову війну з попередніми власниками. Потенційний покупець таких активів, найімовірніше, буде вважати, що ціна має бути такою, щоб відбити її за 2–3 роки. Я вважаю, що на кожен актив знайдеться принаймні 3–5 потенційних покупців.

Вас можна очікувати на аукціоні з продажу Ocean Plaza?

ТРЦ зараз не в шоколаді. Люди туди ходять, але цифри далекі від довоєнних.

Але залежить від ціни. Правда, я не дуже вірю, що цей аукціон відбудеться, як і інша велика приватизація. Бо це суперечить логіці чиновника – «що довша черга в твій кабінет, то ти більш важливий і потенційно багатший».

Минулого року ви казали, що є певний розрив у очікуваннях вартості у власників активів в Україні та потенційних покупців. Як із цим зараз?

Так само. Це видно по ринку M&A – там нічого не відбувається. Одна з причин – цей геп. З одного боку, будь-якому великому інвестору буде важко затвердити в наглядовій раді інвестицію в Україну через ризики, які ми, на жаль, зараз маємо. Тому це може бути хіба що ціна, скажімо, у 20% або точно не більше 50% від того, що було до війни. З іншого боку, стан справ власників активів іноді навіть ліпший, ніж до 2022-го.

Нещодавно стало відомо, що наприкінці 2022-го ви купили в Сергія Тігіпка завод «Кузня на Рибальському» разом з усім майном і земельними ділянками. Як ви прийшли до цієї інвестиції? Тігіпко шукав покупця на ринку?

Через можливе банкрутство «Кузні», я зацікавився купити їхні борги. Це наш основний бізнес із 2016 року, і за цей час ми викупили портфелі на десятки мільярдів гривень. Потім з’явилася можливість купити й контрольний пакет акцій, що робить цю інвестиційну історію більш привабливою. Тому для мене це, по суті, опціон – я купив актив за невеликі гроші, там є непоганий потенціал для заробітку.

7f83b785725833dbe6c4049556c598ae
Сергій Тігіпко Фото Антон Забєльський

Ви єдиний інвестор проєкту чи є партнери?

Я власник 94% акцій «Кузня на Рибальському» через компанію Ewins, але там є кредитори й суттєве боргове навантаження.

Скільки вам коштувала «Кузня»?

Там точно немає сотень мільйонів доларів, про які йшлося до війни. Такі цифри – це enterprise value, яка складається з капіталу та боргів. У випадку з «Кузнею» доля капіталу у вартості є незначною.

Тобто те, що ви заплатили, це навіть не порядок десятків мільйонів доларів?

Ні. Точно не десятки.

За даними з Реєстру судових рішень, банкрутство «Кузні» ініціювала компанія Тігіпка, тоді як найбільшими кредиторами є юрособи, пов’язані з колишніми власниками активу – Петром Порошенком та Ігорем Кононенком. Це наштовхує на гіпотезу, що актив повертається до них, а ваш із Тігіпком контроль був лише тимчасовим. До того ж Тігіпко купив його напередодні президентських виборів 2019-го…

Вони не єдині кредитори…

Але найбільші.

Це правда. Але давайте подивимося, як будуть розвиватися суди та аукціони з продажу майна. Є процедура банкрутства, далі арбітражний керуючий виставляє активи на продаж, і будь-хто може прийти й купити їх за ринкову ціну.

У чому ваш інтерес, якщо актив можуть розпродати, для того щоб розрахуватися з кредиторами, які ще й є колишніми власниками?

Разом з акціями я купив ще й частину боргів.

Інший ваш новий проєкт – велике будівництво фактично «міста в місті» в Ірпені разом з ексмером Володимиром Карплюком. Чи не здається вам токсичним спільний бізнес із партнером, що володіє землею в місті, яке сам же колись очолював?

По-перше, Карплюк – чи не найбільший забудовник у Київській області, і йому довіряють свої гроші тисячі інвесторів. Він реалізовував масштабні проєкти ще задовго до того, як став мером.

По-друге, з професійної точки зору я його знаю як дуже робочу людину.

Ми зійшлися на чистому бізнес-інтересі, бо Карплюк – комфортний та зрозумілий партнер. Ділянка та ідея його, з мене – гроші та формування робочого капіталу.

Скільки вже інвестували?

Під 200 млн грн.

Скільки плануєте потенційно?

Сподіваюсь, що це все. Але насправді, я б виходив з того, що потенційно доведеться вкласти ще стільки ж.

Взагалі це наша перша інвестиція в проєкт з нуля з початку війни. Рішення далося важко. Це був травень цього року, а ми пам’ятаємо, яка інтенсивність російських обстрілів Києва тоді була. На ринку нерухомості тухло. Первинка взагалі стоїть. Але Володя [Карплюк] прийшов з аргументами, які мене переконали, тож ми взяли цей ризик на груди і побігли.

Які це аргументи?

Після початку війни в Ірпені зареєструвалося 15 000 переселенців зі Сходу України. Зараз може бути й більше. 2000 будинків чи квартир було зруйновано чи пошкоджено через військові дії. Не всі вони підлягають відбудові, а зруйноване житло має відбудовуватись за новими нормами. Ми виходили з припущення, що своєю пропозицією зможемо задовольнити попит, як корінних так і нових мешканців Ірпеня. Це припущення поки що здійснюється.

Скільки об’єктів продали, на яку суму та який середній чек?

Наразі продано 32 об’єкти з тих 50, що фактично знаходяться в процесі будівництва. До першої черги проєкту входять 200 об’єктів різного формату: від сітіхаусів по 75 кв. м до котеджів 200+ кв. м.

Це будівництво в якому сегменті – вище середнього?

Я б назвав це «впевнений середній», ближче до «бізнесу» за якістю, але з доступними цінами. Це при тому, що собівартість зросла на 30% із початку війни.

Чи плануєте продавати квартири в цьому проєкті через держпрограму «єОселя»? Яка частка продажів може бути покрита програмою, якщо так?

Близько 30% обʼєктів у проєкті адаптовано під програму «єОселя».

Ваш цементний бізнес, мабуть, суттєво виграє від цього проєкту?

Цей проєкт – мізер для цементного ринку. До війни ринок цементу в Україні складав 11,2 млн т. Минулого року було 5 млн т, у цьому – 7 млн т. Наші два заводи вироблять цьогоріч десь 780 000 т при потужностях 1,6 млн т. Тобто фактично ми працюємо напівзавантажено.

Ми бачимо зараз активізацію інвестицій ірландської CRH, яка нещодавно купила в Україні два цементні заводи. Для вас цікаво й у подальшому інвестувати в цей бізнес чи, ймовірно, є бажання вийти з нього?

У нас була пропозиція щодо продажу до війни, ми відмовилися. Це перспективний бізнес. Після закінчення війни, коли почнеться відбудова, ринок може сягнути 15 млн т. Це максимальний показник за всю історію України.

Lorries Queue At The Cement Dispensing Outlet At The Crh Plc
CRH Цемент Фото Getty Images

Стосовно CRH – це наш давній конкурент, вони дійсно оголосили про купівлю двох заводів за $100 млн, а також нещодавно вклали десятки мільйонів доларів у великий логістичний центр у Києві. Ми теж вкладаємо, «Івано-Франківськ Цемент» – також. Це бізнес, де потрібно постійно бігти, інвестувати кошти, бо ти втрачатимеш частку ринку.

Думаю, наші capex на наступні роки сягатимуть десятків мільйонів доларів. Один із напрямів – зменшення частки вугілля в енергозатратах за рахунок переробки. А також розшиваємо вузькі місця, щоб підприємство могло виробляти 2 млн т цементу.

Ви брали участь у конкурсі на приватизацію Усть-Дунайського морпорту. Але портова інфраструктура перебуває під постійними атаками росіян. Це все ще привабливий напрям для інвестицій для вас?

Так, але знову ж, залежно від ціни. У цьому випадку ми визначили максимальну суму, яку готові вкладати. Хтось дав більше (150 млн грн, переможець запропонував 200 млн грн, – Forbes). Кожна інвестиція – це баланс між ризиком і ціною.

Як економіці перелаштуватися на воєнні рейки та проблеми з робочою силою

На нещодавньому саміті CEO Forbes міністр стратегічних галузей Олександр Камишін закликав навіть далекий від воєнпрому бізнес шукати можливості для того, щоб налагодити постачання для військових потреб. Чи бачите ви рух держави та бізнесу до того, щоб все ж перелаштувати економіку на воєнні рейки після півтора року війни?

Що може зробити держава – підтримати місцевих підприємців і виробників своїм держзамовленням. Для того щоб за найнижчими цінами купувати щось для військових потреб, тобі не треба націоналізувати певне підприємство.

Зараз все відбувається ad-hoc. Тобто є потреба закупити – давайте, ми побігли. Якщо на наступний рік зрозуміло, якою буде ця потреба, то на 2025-й цього розуміння значно менше і зовсім мало на більш далеку перспективу. Доки в бізнесу не буде впевненості, що цей ринок існуватиме і в наступні 5–10 років, ніхто вкладати гроші не буде.

В Україні ми бачимо протилежне. По-перше, підприємці чують від держави, що коли ти постачаєш щось армії, ти не маєш права заробляти на цьому. По-друге, щоб забезпечити потреби військових, держава може тебе ще й націоналізувати. Це взагалі не має нічого спільного з розбудовою довгострокових засад воєнної економіки.

Потреби Сил оборони та необхідність заміни людей, що воюють майже два роки, не викликають сумнівів. Одночасно все частіше доводиться чути скарги бізнесу на брак персоналу, зокрема кваліфікованого, оскільки людей, що влаштовуються на нову роботу, часто одразу ж мобілізують. Як відшукати баланс, щоб зрештою це не вилилося в суперечність?

На вулиці війна. З одного боку, мобілізація – важлива складова посилення наших військових спроможностей. Але з іншого, на жаль, брак кваліфікованого персоналу у зв’язку з мобілізацією та брак спеціалістів на ринку праці – одна з найважливіших проблем, з якою стикаються підприємці.

Я не дуже великий спеціаліст із кадрових питань, але відчуваю, що військові також, слава Богу, свідомі люди й розуміють, що тил має працювати й платити податки, бо без цього ми війни не виграємо.

Гарно продумана військова рекрутингова кампанія, яка, до речі, інколи проводиться державою, може стати запорукою такого балансу.

Чи є проблеми з робочою силою на ваших підприємствах?

Звичайно. І це дуже гостра й масова проблема.

В чому саме це виражається?

В тому, що нема кому працювати. Взагалі, спілкуючись із топовими бізнесменами, можу сказати, що зараз три чверті робітників на українських підприємствах – це жінки. Це тотальне явище, яке не залежить від регіону. І це, до речі, один із ризиків для економічного відновлення й зростання. Ринок робочої сили, м’яко кажучи, наше вузьке місце.

Підписуйтеся на Telegram-канал ITV — джерело актуальних новин Приірпіння й Київщини!

НОВИНИ

Судитимуть російського десантника, який розстріляв сімʼю з малолітніми дітьми в Бучі

Сьогодні, 17:18

Детальніше
«Друга Ріка» передала ще 200 FPV-дронів для ЗСУ в рамках благодійного туру «Нескорені»

Сьогодні, 16:18

Детальніше
У мера Ірпеня Олександра Маркушина з'явився новий радник за 66 тисяч грн на місяць

Сьогодні, 15:21

Детальніше
В ірпінському мікрорайоні Романівка демонтують понівечений Будинок культури

Сьогодні, 12:54

Детальніше
"Нічого не міняється. Знову нараховуються зарплати по 100, 150, 200 тисяч, при цьому на ЗСУ ми виділяємо ганебні 5 млн" — Андрій Літвинов

Сьогодні, 12:51

Детальніше
6,5 млн грн на зарплати чиновників виконкому Ірпінської міськради у червні — рекорд за 2024 рік

Сьогодні, 12:47

Детальніше
Ірпінців запрошують долучитися до плетіння сіток для ЗСУ

Сьогодні, 11:23

Детальніше
Поліція Київщини розшукує 15-річну Софію Морозову та 14-річну Діану Лизлову з Ірпеня

Сьогодні, 11:21

Детальніше
Всі новини