СВІДЧЕННЯ З ВОЄННОГО ПЕКЛА. «Будинок струсонуло. Потужний вибух пролунав десь поруч. Враження, що гупнуло прямо в стіну…»

imgonline-com-ua-BigPicture-XkqrxNDa2q

Публікуємо третю, заключну частину розповіді журналістки ITV Надії Дроган, яка три тижні провела на лінії вогню – в охоплених боями Гостомелі й Ірпені.

Читайте також:
Частина 1.
Надія Дроган: «Вижити, щоб усьому світові засвідчити про злочини, які путінська росія вчинила на українській землі…»
Частина 2. «Комплекс обстрілювали не лише вночі, а й удень. По козирку цокотіли осколки. Потім підмітали їх віником…»


Право на один дзвінок

Телефони не працювали вже давно, не було де зарядити. Час від часу Саша умудрявся завести свою розбиту машину і заряджав мобілку від прикурювача. Кожен із нас мав право на один дзвінок чи есемеску з його телефону. А ще непросто було знайти місце, де ловить сигнал. Треба було або видиратися на дев’ятий поверх будинку, що ризиковано, або шукати відповідні місця десь на вулиці.

Звісно, не було й інтернету. Ми не завжди мали інформацію про евакуацію населення. Кілька разів про неї сповіщали волонтери. У першу чергу відправляли з комплексу лежачих і стареньких. Деякі люди вибиралися самотужки, не знаючи, є «зелений коридор» чи нема.

Пекельна ніч

Того вечора ми, як зазвичай, намагалися спрогнозувати, якою буде ніч. Щоразу сподівалися, що вдасться хоч трохи поспати. Раптом будинок струсонуло. Потужний вибух пролунав десь поруч. Таке враження, що гупнуло прямо в стіну. Гупали й наші серця. Ми всі зібралися в одному кутку. Не встигли оговтатись, як гепнуло знову. Було страшно, але ніхто не панікував. Натомість – несамовита сконцентрованість і готовність, якщо треба, вибігати з підвалу. Водночас ми сподівалися на монолітні стіни. Вони витримають. Вони не заваляться і їх не проб’ють.

– Відкривайте рота, – встиг хтось крикнути перед наступним вибухом… У мене заклало вуха. Кілька разів ковтнула слину. Попустило. Знову повідкривали роти. Сидимо у тривожному очікуванні. У яку стіну вдарять? Тихо.

У темний коридор підвалу прослизнуло світло від вхідних дверей. Навпроти горів будинок комплексу. Вогонь охопив усі верхні поверхи та сповзав на нижні. Нашу секцію від палаючого будинку відділяли ворота з фірткою. Чи не перекинеться полум’я на нас?…

До ранку сусідній будинок вигорів ущент, залишилася лише обвуглена коробка. А якщо розбомблять і наш? Хтось запропонував перебратися в підвал будівлі, що згоріла. Її вже точно не бомбитимуть. Йдемо в розвідку. Але до підвалів неможливо було навіть наблизитися, не те що в них зайти. Там була така висока температура, що можна підсмажитись. Отже, залишається лише сподіватися на те, що наш будинок вціліє і нікуди перебиратися не доведеться.

Виберемось і виживемо!

Над головами «задзижчали оси». Дрони. Швиденько в укриття! За мить обстріляли подвір’я. Коли стихло, вийшли оглянути будинок. Ситуація невтішна: на верхніх поверхах диміло. Ще трохи вітру – і розгориться. Залишатися в підвалі надалі не можна. Якщо будинок горітиме, як сусідній, ми просто спечемося в бетонному мішку.

Куди йти? В якому напрямку рухатися? Всюди стрілянина.

У дворі з’являється Сергій, мешканець комплексу з сусіднього підвалу.

– Забираю п’ятьох. Машина біля «Пчьолки». Треба туди добігти.

Нас семеро. Біжимо всі. Розривається снаряд. Від осколків рятує стіна сусіднього будинку, за яку встигли забігти. Дворами переміщаємося в потрібному напрямку. Несподівано нас переймає боєць тероборони:

– Ага, впізнаю, впізнаю! Ви супом пригощали! А ви гарячий чай приносили!

Він зв’язався з кимось по рації. Попередив, що їхатиме така-то машина. Сказав, що в ній наші, цивільні. А нам пояснив, якими дворами пробиратися безпечніше.

Добігли до машини. Запакувалися в неї вп’ятьох. Усі такі бабоньки нівроку, в тілі. Водій – шостий. Завдання – доїхати до біблійної семінарії. Їхали в напруженні. Знали, що орки розстріляли вже не одну автівку з цивільними.

Доїхали. Сергій одразу повернувся по Лєну з Шуриком, які добиралися від «Пчьолки» пішки. За кілька хвилин усі наші — у зборі. У дворі семінарії було трохи людей. Кажуть – територія ця відносно безпечна. Тут є підвал, і, якщо хочемо, можемо залишитися. Нас навіть нагодують обідом. Але наш підвальний досвід підштовхував шукати інші варіанти.

У цей час біля нас зупиняється автівка. За кермом ДСНСник.

– Швиденько сідайте! Треба їхати на переправу (до зруйнованого романівського мосту).

Здавалося, сам Бог послав нам цю людину. Втішалися: якщо з нами працівник служби надзвичайних ситуацій, нічого поганого не трапиться. Дорогою дізналися, що наш водій уже п’ятий день вивозить людей з Ірпеня. І не за службовим дорученням, а з власної ініціативи. Бо, каже, один дядько-ірпінець віддав йому цю автівку і сказав: «Синку, ось тобі ключі, вивозь людей!»

Переправа. Вихід із пекла

Шлях до романівського мосту був моторошним. Усюди обабіч дороги валялися цивільні автівки. Якісь геть обгорілі, якісь зі слідами обстрілу, якісь лежали на боці, якісь догори колесами. Не було жодних гарантій, що окупанти не стрілятимуть і по нашій.

Сам міст ущент запруджений покинутими машинами. Між ними вузенька щілина, крізь яку довозять людей до місця висадки. Вийшли з машини і видихнули.

– О! Все-таки надумали?! – назустріч розгорнув обійми тероборонівець, працівник «Ірпіньводоканалу» Володимир. Ми часто перетиналися з ним по роботі в мирний час. А коли нещодавно зустріли його в «Ірпінських липках», то заявляли, що з Ірпеня не поїдемо, бо хочемо зустріти тут перемогу.

Яке це щастя бачити зараз нашу тероборону, наших армійців, волонтерів! Такої злагодженості їхньої роботи, як на переправі, не спостерігала жодного разу в інший час. Вони переводили людей поміж брилами зруйнованого бетону через дерев’яні кладочки, переносили на ношах хворих, поранених, допомагали немічним. І просто, як теплою ковдрою, огортали нас своїм сконцентрованим спокоєм.

А по той бік мосту вже чекав транспорт, аби відправляти прибулих до Києва.

P.S. Довгий час я не знала, чи буде куди повертатися після війни. Відомо було лише, що на моєму хутірку «хазяйнували» окупанти. І лише днями отримала фото свого будинку з пробитою снарядом покрівлею, зруйнованим перекриттям і вибитими дверями й вікнами…


Підписуйтеся на Telegram-канал ITV — джерело актуальних новин Приірпіння й Київщини!

НОВИНИ

В Ірпені почали демонтувати зруйновані рашистами будинки (відео)

Сьогодні, 19:28

Детальніше
Маркушин обговорив із литовськими дипломатами план відбудови ірпінського дитсадка «Радість»

Сьогодні, 18:19

Детальніше
Будівельники України обговорили шляхи допомоги Ірпеню (відео)

Сьогодні, 17:42

Детальніше
Офіцери з Броварів подарували Ірпінській бібліотеці понад 120 книг

Сьогодні, 16:34

Детальніше
Євгенія Антонюк: «Кожна нова адреса, де замінили вікна – це справжня перемога для громади»

Сьогодні, 14:56

Детальніше
Фонд відновлення Ірпеня представив відеорозповідь про зруйнований будинок родини Вдовенків (відео)

Сьогодні, 13:34

Детальніше
Благодійний фонд «Карітас» запускає на Київщині новий проєкт із проведення ремонтів пошкодженого житла

Сьогодні, 12:03

Детальніше
В Ірпені зносять перший зруйнований будинок (відео)

Сьогодні, 11:19

Детальніше
Всі новини