Щоб робити добрі справи, достатньо лише бажання. Це доводить Джед Данахей із Австралії. Щоб допомогти постраждалим від війни українцям, чоловік продав власний автомобіль, зібрав речі та приїхав в Ірпінську біблійну церкву. Його не злякали ні труднощі, ані 13 тисяч кілометрів відстані. Ще зовсім нещодавно Джед працював будівельником, а тепер разом із іншими волонтерами розчищає наслідки «русского міра» – руїни у дворах мешканців Приірпіння.

Олександра Страдецька, журналістка:
«Чому ви вирішили поїхати допомагати українцям, які опинилися в такій ситуації?

Джед Данахей:
«Це моральні принципи. І мій внутрішній голос сказав, що я тут потрібен. Я відчуваю гордість за те, що роблю. Я подолав довгий шлях, щоб приїхати сюди, і буду тут, скільки зможу».

Олександра Страдецька:
«Ви вірите в перемогу України?»

Джед Данахей (ствердно киває й усміхається):
«Слава Україні!»

У нашу неодмінну перемогу вірить і Сергій із Рівненщини. Хлопець дуже хотів бути корисним із початку війни, тож, щойно з’явилася нагода, одразу ж приїхав в Ірпінь.

Сергій Надеін, волонтер:
«Мета мого приїзду – допомогти людям, які потребують моєї допомоги: здебільшого фізичної і, можливо, десь моральної; можливо, психологічно десь можу підтримати. У церкві сказали про те, що можна тут допомогти, і я з радістю, без питань поїхав».

У цих горах цегли та суцільному згарищі дуже важко розпізнати будинок. Де-не-де можна побачити лише шматки металу, які до війни слугували меблями, люстрами та інструментами. Частково вцілів лише камін. Зате дуже добре видно «благі наміри освободітєлєй» у вигляді осколків снарядів та мін… Це не кадри з постапокаліптичного фільму. Це будинок на вулиці Свято-Покровській у Гостомелі. Тут, у районі «City market», із перших днів війни точилися жорстокі бої. Це було родинне гніздо великої дружної сім’ї Лозових, де жили чотири покоління. А тепер замість дитячого сміху тут стоїть мертва тиша.

До війни двері цього будинку завжди були відкриті для гостей. Цього в Лозових не відняти навіть зараз. На вцілілій частині двору господарі приготували обід на вогнищі і, як годиться, почастували волонтерів.

Людмила Лозова, власниця зруйнованого будинку в Гостомелі:
«Сьогодні перший день, коли я просто відчуваю себе щасливою. Щасливою від того, що щось зрушилося з мертвої точки. Тому я щиро дякую й Ірпінській біблійній церкві, і цим хлопцям – чудовим, відвертим, простим і таким трудягам, якими хочеться просто захоплюватися і ставити за зразок усім іншим. Спасибі їм велике!»

Із початку війни волонтери Ірпінської біблійної церкви розчистили від завалів уже понад 100 дворів. Диякон церкви зауважує, що це лише початок.

Андрій Рижов, диякон Ірпінської біблійної церкви:
«У нас обмежені ресурси, але виходячи з тих ресурсів, які є, ми приблизно для себе визначили пріоритет – що ми робимо, що ми можемо робити. Спонсори – як церковні, так і нецерковні люди – відгукуються й покривають такі потреби. Щоб допомогти – це Бог кладе на серце людині. І набагато приємніше давати, ніж брати».

Підписуйтеся на Telegram-канал ITV — джерело актуальних новин Приірпіння й Київщини!